Розділ п’ятий Зізнання за ґратами

— Хто?

— Дізнаєтесь, прийде час. Ви потрібні для того, аби витягнути мене звідси. Чим швидше, тим краще.

— Як саме? Я ж не адвокат. Тобто адвокат, але поки не маю законної можливості практикувати. Не розумію, пане Сілезький, які саме надії ви покладаєте на мою скромну персону.

— Та не прибідняйтеся вже, пане Кошовий! Ви свого часу перфектно владнали дві дуже непрості справи. Ви особа незалежна, тож зібраним вами фактам повірять. Власне, вам нічого особливого робити не треба. З’ясувати справжні обставини загибелі пані Агнелі, передати через Тиму моєму захисникові. Той уже рухатиме все далі. Не спокушав би вас великою винагородою, адже зараз ви лише тримаєте слово честі. За це не платять. Проте матимете клопіт, а це коштує грошей. Суму винагороди прошу визначити самому.

— А якщо я… — Клим замовк, добираючи потрібні слова: — Як у мене нічого не вийде?

— Мусить вийти, пане Кошовий, — серйозно мовив Сілезький. — Ви отримаєте зараз деякі знання. Тих, хто їх носить, не маючи на те права, в нашому середовищі зазвичай убивають.

— Убивають?

— Ви добре почули. Залагодивши цю справу, матимете індульгенцію. Адже в такому разі я виходжу на волю, і ви не зможете використати певні факти проти мене. Навпаки, дістанете захист, якого не мали раніше. Але в разі, якщо справжній убивця доньки Радомського за вашої участі знайдений не буде і я піду під суд, ваше життя мені вже не буде потрібне. Розумієте?

— Навіть дуже. Чому ви починаєте з погроз, пане Сілезький?

— А зараз ви почули зле. Бо почав я із обіцянки винагороди й підтримки. Про всяк випадок, знаючи, що ви чоловік меткий і можете спробувати відкрутитися… Пані Бася, так? Бася Райська, актриска жидівського «Колізею»?

Кошовий закусив губу ледь не до крові. Знову сіпнулося віко.

— Ця пані не має жодного стосунку до того, про що ми зараз говоримо.

— Тим більше буде прикро, якщо постраждає не за своє, — награно зітхнув Сілезький. — І годі, пане Кошовий. Я показав вам батіг та пряник. У вас будуть ще питання з приводу того, чому саме ви маєте зібрати докази моєї непричетності до вбивства?

— Ні, — відповів Клим, відразу повів далі: — У мене є лише єдине, що хочу з’ясувати. І ви, пане Сілезький, маєте відповісти цілком відверто. Я повинен чітко знати, яке завдання переді мною стоїть.

— Ви вже знаєте. Докази того, що я не вбивав Агнелю.

— Докази бувають різні, — тепер голос Клима звучав твердо й навіть лунко. — Можна спробувати встановити справжнього вбивцю чи хоча б вивести ваших посіпак на його слід. А можна зібрати фальшиві докази та підсунути поліції замість вас, справжнього вбивці, цапа-відбувайла. Я юрист, мені важливо це знати. Звідси питання, пане Сілезький: ви таки вбили свою коханку, Агнешку Радомську, чи ні?

Аж тепер Сілезький підвівся.

— Я її не вбивав, — викарбував він. — Більше того, можу це довести. Ви, юристи, називаєте це алібі.

— Чудово. Чому ви досі не надали свого алібі комісарові Віхурі?

— Бо для цього треба зізнатися в убивстві, — просто відповів Густав Сілезький.