Розділ «Повість четверта. «Моя пташко любименька, вір мені, моє серце, коханнячко моє...»»

«Отримано вістку, що той Дмитрій вдруге і відкрито вінчався у Калузі з царицею».

Дивно. Адже публічна церемонія вінчання означала відмову від визнання самозванця тим же самим Дмитрієм, справедливо зауважує один з істориків.

Це так, але — з одного боку. А з другого — вінчання у православному храмі мало переконати тих руських прихильників самозванця, які звинувачували Марину в «лютеранстві» та «єретицтві», що вона теж православна. Адже після вінчання у православному храмі (ПРАВОСЛАВНОМУ!!!) католичка Марина Юріївна вже ставала мовби православною, тому що дотрималася обрядів Руської церкви.

Ще й нині пишуть дослідники, що «в Калузі мешканці радісно вітали царицю, яка з’явилася на їхні очі юним воїном у шоломі і з волоссям до пліч».

А тут ще й вінчання у православному храмі. Своя полячка Марина Мнішек, своя! Які тепер можуть бути до неї претензії, що вона, мовляв, не шанує руських звичаїв і т. д, і т. п., що лунали ще не так давно. Отже, це був тонкий політичний хід, привернути на свій бік православних підданих Московського царства.

«Почалося калузьке життя більш спокійне, як тушинське, адже тут не було манірних (радше бундючних. — В. Ч.) польських вождів, не було військових зборів, ініціаторами яких виступали польські роти. Тут влаштовувалися бенкети, було постачання. Тільки поведінка чоловіка ускладнювала життя Марині, але і в цій ситуації вона старалася виокремити для себе позитивне, адже на його тлі намагалася мати вигляд набагато кращий».

Присутність в калузькому таборі цариці Марини сприяла популярності «царя». Непомітно Марина починає втручатися у справи, допомагає чоловікові зібрати нові сили. У листі до гетьмана Сапеги вона писала, що «справи їхні були майже в занепаді, хилилися до кінця», але є надія на краще, адже не все ще втрачено.

І скромно додавала, що не приписує це нікому (в тім числі й собі. — В. Ч.), а — «особливому дару, від Бога нам даному, що Він... зволить виправляти чи, вірніше, — благополучно закінчувати наші справи...».

Особисто Марина теж чекала «Божого дару»: на той час вона була вагітна, відчувала дитину під серцем і сподівалася, що це теж стане одним з дарунків Бога — але вже їй особисто. А може, і Росії. Син царя — це спадкоємець престолу, який цар про це не мріє. Лише б народився хлопчик, а не дівчинка... Лише б хлопчик, молила, прохала Бога.

З першим Дмитрієм і мужем першим своїм вона так і не встигла завести дитинча, хоч і мала з ним велику любов. Бо скільки з ним прожила, як приїхала до Москви як цариця і жона — всього лише дев’ять днів. Та й ті минули в гульках, яким край поклав лише травневий путч у Москві.

А ось з Дмитрієм Другим... Гм, мовби ж його й не кохала (принаймні, ще не встигла покохати), а бач... Відразу ж і завагітніла. А втім, це, звичайно ж, на краще, спільне дитинча міцніше зв’яже їх, перетворить їхнє радше політичне єднання на міцну сім’ю.

У ті дні вона вставала з молитвою на устах, дякуючи Господу, що носить під серцем дитину, і закінчувала його із все тією ж молитвою-дякою Господу за такий щедрий дарунок.

Вагітність давалася їй відносно легко, як кажуть, на користь: жінка розквітла, щічки зарожевіли, гарні очі засяяли добротою і зичливістю до людей і до світу білого, і вона — така молода — видавалася ще молодшою, прямо дівчиною.

Дивувало, що Дмитрій до неї — це Марина як жінка відчувала — навіть жінок не знав. Принаймні любові у його бурлацькому житті ще не було. А тут відразу ж — і цариця, і любов. І скоро він батьком стане. І жона на очах квітне. Тож часом незграбно жартував, приховуючи за жартами свою радість:

— Коли б ти не була мені жоною, то я неодмінно б у тебе закохався. — І додавав уже серйозно: — Ти наче той пуп’янок, що розквітнув раннім ранком — теплим, літнім...

Ба, ба, дивувалась вона, чоловік її, виявляється, ще й поет у душі!

Марина й справді квітла.

Та й сама почала круто мінятися — на краще. До всіх була привітною і зичливою, з посмішкою на устах, і все наспівувала, мугикала веселі безжурні пісеньки...

— Моя добра няня, бабця Софія, бувало, казала: вагітна жінка, аби дитина у неї народилася гарною, такою і має бути: веселою, доброю, до всіх зичливою, з піснею на устах — без крапелиночки зла чи чогось недоброго...

І сам Дмитрій ніби змінився, теж помолодів, збадьорився в очікуванні спадкоємця. Казав: