Голі тіла (з них натовп ще раніше встиг познущатися і позривати одяг) Дмитрія Івановича і його вірного воєводи Петра Басманова волоком (за ноги) відтягли за Спаські ворота і «посреди рынка», чи то пак «на Пожаре», виставили їх для загального огляду.
Глашатай горло дер:
— Московити — дивіться! В оба зріть!!. Перед вами тіло убієнного царя Дмитрія Івановича — щоб потім не пасталакали, що він буцімто той... утьок і спасся. Не утьок і не спасся єретик — вот лежит перед вами во всей своей наготе. А возле него Басманов-воевода. Зрите и передавайте другим, что видели тело настоящего царя Дмитрия Ивановича, убиенного во Кремле!
Московити на площу приходили натовпами — подивитися на розтерзаного царя. Та ще — ха-ха! — і голого.
Дітей приводили: «Оно-но, смотрите, детки, царь-батюшка голышом лежит окаянный. И стыда ему нет! А ищо царем был».
За свідченням польських послів, «среди рынка» стояв невеликий стіл, а на ньому й лежало розпластане, проштрикнуте не раз і посічене шаблями тіло руського царя Дмитрія Івановича, що його приволокли з Кремля за ноги «всему народу на глумление».
А під стіл поставили невеличку лаву, на яку, наче якогось дохлого пса, кинули тіло Петра Басманова — ноги царя, що звішувалися зі столу, торкалися тіла боярина.
Натовпи цікавих (це ж таке видовисько — голий цар на площі, де ще таке побачиш, у якому царстві-государстві?) товпилися, роздивлялися, цмокали язиками: «как ево, бедненького, посекли!..»
Коли змовники увірвалися в палац і вбили Дмитрія, то знайшли у його покоях маску скомороха, що відразу ж було розцінено як факт державного злочину царя.
«Вот этой самой харе, этому идолу и поклонялся чародей и еретик Гришка Отрепьев, а не Богу истинному!»
Так було сказано народу, і ту злополучну маску скомороха потім кинуть на труп Дмитрія.
А ще хтось, потішаючись та злословлячи, застромив до білих безкровних уст убитого дудку — яко страм...
Три дні — в суботу, неділю і понеділок — до убієнного царя та його боярина постійно стояла черга, що не міліла й не уривалася, — одні відходили, другі їм навзамін приходили. І не лише для того, щоб подивитися на мертвого царя. Більшість приходила, аби поглумитися над тілом. Юрма як збожеволіла, люди (а втім, їх тоді важко було назвати людьми) штурхали тіло палицями, кидали у нього принесене з собою груддя, лупили його дрюччям. Скинувши зі столу, тягали тіло по землі. Навіть жінки з дітьми тягали й верещали од задоволення. І намагалися у трупів царя та його воєводи виколупати очі — хоч якась та розвага.
Спостерігали те дійство (хоч це й м’яко сказано) — глумління над тілами мертвих (а всі були християнами і постійно відвідували церкви, де так побожно-набожно молилися), польські посли Міколай Олесницький та Олександр Госевський. Не втримавшись, занесли до свого звіту сакраментальну (а радше всього мстиву) фразу:
— Так поводилися з тим, хто себе називав непереможним!
Браво, панове посли! Хоч мертвому, а ви таки відомстили щедро, і хоч не тягали за ноги, як московити, мертве тіло, не штурхали його ногами, не плювали на нього, не намагалися, як інші, виколоти в трупа очі, — все ж таки ви посли, дипломати! — але однією фразою шпигнули його не менше, як інші, не такі освічені, як ви, і взагалі неграмотні...
Лише в ніч з понеділка на вівторок понівечені тіла — убитих вже неможливо було й упізнати — нарешті забрали з «рынка», з нинішньої Красної площі. А забрали тому, що підоспіла коронація нового царя.
Але пристрасті, криваві й люті, все ще клекотіли в Москві. Досить сказати, що сім годин поспіль тривала різанина, і ніхто не міг вгамувати натовп, що розбушувався. Потім підрахують: поляків було вбито 1200 чи 1300 чоловік, руських — 400. За іншими даними, поляків полягло 2135 чоловік. (За найновішими даними — 1500 поляків і 2000 руських.)
І хоч повстання було піднято буцімто для захисту православної віри в Руській землі, все ж серед простого люду ще довго вважалося, що це взагалі нечиста справа. Та й багато хто в Москві був за Дмитрія, і за зброю такі взялися, почувши, що нібито поляки б’ють їхнього царя. Такі, побачивши розтерзаний труп царя, довго не могли отямитися і збагнути, що ж вони натворили і в ім’я чого?
А змовники тим часом були заклопотані іншим: як вибрати нового царя? Заодно треба було вибирати і нового патріарха, адже попереднього, Ігнатія, прихильники Дмитрія, змістили було з престолу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Марина — цариця московська» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Повість третя. Матушко, ми вбили твого сина!.. І викрикнули Шуйського на царство“ на сторінці 10. Приємного читання.