Розділ «Повість третя. Матушко, ми вбили твого сина!.. І викрикнули Шуйського на царство»

Можливо. Але коли Василій Шуйський був щирим і правдивим — за яким із трьох своїх свідчень? Чи тоді, коли він заявляв, що царське дитя було вбито чи тоді, коли заявляв, що воно вціліло, виросло і перетворилося на царя, якому Шуйський присягав на вірність?..

Цього так досі ніхто з істориків з певністю і не може сказати. І вже, мабуть, і не скаже достовірно: мощі царевича Дмитрія, убитого в Угличі у 1591 році, справді лежать у раці Архангельського собору, чи якогось іншого хлопчика, а мощі справжнього Дмитрія у 1606 році змовники Шуйського спалили, а попіл та недогорілі кістки, зарядивши до жерла пищалі, вистрелили на захід, у бік Польщі, звідки він приходив до Москви, де був урочисто вінчаний на царство московське (Шуйський тоді на хресті присягнув, що він — істинний син царя Івана).

Та ще — як гласить уже сучасна яса в ранзі передання-легенди, ні-ні та й між зубцями кремлівських стін у темряві іноді мелькає розпливчаста фігура.

Так, так, Лжедмитрія І.

Буцімто — найновіші кремлівські легенди! — востаннє привид самозванця проявився (привидівся) напередодні державного перевороту в Росії — серпневої ночі 1991 року.

«Чи не від того, — запитувала одна з московських газет, — так істерично тремтіли руки в тодішніх гекачепістів? Можливо, і їм було якесь видіння?»

Недарма ж вважається: Московський Кремль — не тільки улюблене місце князів, царів, імператорів та генсеків з вождями, не тільки це є головною столичною знаменитістю і резиденцією все тих же князів, царів, генсеків і президентів, але й головний погост країни...