Розділ «Повість друга. Під срібним скіфським знаком. Москва, кремль і всі його таємниці»

«Учинили беспорядки, возведя поклеп на одного из поляков, якобы он насиловал боярскую дочь, о чем была на следующий день жалоба царю и расследование, на котором совсем этого не обнаружилось».

Марина все ж запитала — делікатно, правда, своїх гостей: чи було таке?

Гості дружно й обурливо відповіли: не було, ваша величносте!

Цариця повторила, що такого не було, і веліла скаржників зразково наказати батогами і гнати їх утришия — що й було зроблено. І всі в Кремлі загуділи: наклепи, наклепи! А після того як «наклепників» покарали, заспокоїлись і знову повсідалися за бенкетні столи на чолі з царицею та царем. Але укладач розрядних книг (такий собі літопис щоденних подій царського двору) безсторонньо засвідчив: було. П’яний поляк і справді прямо на вулиці зґвалтував боярську дочку... Та якби тільки він один!

Пізніше, як усе вже скінчиться, літописець так само безсторонньо писатиме:

«А литва и поляки в Московском государстве учили насильство делать: у торговых людей жен и дочерей имать сильно, и по ночам с саблями людей побивать и у храмов вере крестьянской и образом поругатца...»

Куди вже далі.

Але й це не насторожило безпечного царя.

Більше того, саме того дня, в четвер 15 травня, в передостанній день царського весілля, знову доповіли («якісь руські») про змову. Боярину Басманову, який один з небагатьох був до кінця вірний цареві і, як вважалося, ходив у його улюбленцях, — цар йому довіряв.

Але тільки не того разу.

Вислухавши те, що передавали «якісь руські», що в Москві вже завершується підготовка до бунту, стривожений Басманов відразу ж пішов до царя, який саме танцював у цариці Марини разом з її гостями, — венгерка з його гусарського костюму була нарозпаш!

Не просто було вірному Басманову відірвати захмелілого та веселого царя від танців, але він те зробив.

— Чого тобі, Басмане? — невдоволено запитав захеканий од танців цар. — Ти відірвав мене від веселощів у моєї цариці — у тебе справді нагальні вісті?

— Справа не терпить зволікань.

— Викладай! Та пошвидше, я хочу ще танцювати. І цариця моя хоче дати роботу своїм струнким ноженятам...

Але як тільки вірний Басманов заходився викладати те, що йому вже було відомо про змову, як цар його нетерпляче перебив:

— Будя, Басман, будя!!! Я вже ситий цими чутками ось покедова, — ребром долоні провів у себе по горлі. — І взагалі... Взагалі, я цього й слухати не хочу — набридли всілякі чутки. Та страхи, що нічим не підтверджені. І взагалі... взагалі, я, Басмане, не терплю донощиків, а тому буду їх наказувати. Донощиків! І тебе, Басман, можу наказати — за розповсюдження неперевірених даних. Висмоктаних з пальця чуток!

Басманов неспокійно затупцяв на місці.

— Воля ваша, але...

— Ніяких «але»! Я кажу: йди геть, Басмане! Йди, поки я і тебе не велів відшмагати батогами!