Розділ «Повість друга. Під срібним скіфським знаком. Москва, кремль і всі його таємниці»

Ох і танцював цар! І коли він устиг навчитися польських танців!

Першою не витримувала цариця й, сміючись та посилено дихаючи, поверталася на свій трон, а цар і далі продовжував таке витинати, таке...

Багнув ще і ще танців, іноді ні з того ні з сього підхоплював тестя і вшкварював ще й з ним. Хоч пан воєвода і не скаржився на здоров’я, але й він довго не витримував.

Потім Марина танцювала з батьком, а далі всі родичі Мнішеків ще і ще вдавалися до свого любого краков’яку: веселитись — так веселитись!

З анонімного «Щоденника Марини Мнішек»:

«Церемонії в танці такі були: всі пани, які бажали служити в танцях при цариці, спершу цілували руку цареві, потім ішли своїм порядком, знявши шапки, пан воєвода із паном послом розташовувалися в самому кінці, тут же перед царем. Коли танцювали одні пани приближені, вони всі знімали шапки, крім посла (затятий пан посол ніяк не хотів розлучатися зі своєю мегеркою з пір’ям! — В. Ч.), котрий знімав її, лише проходячи мимо царя...»

Танцювали до упаду!

Танцювали напропале, веселилися теж напропале!

І це після безконечних — до ранку — танців 12 травня!

Цар Дмитрій світських руських танців майже не знав, бо провів своє життя то в чужих людей, то по монастирях, але танці простого люду були йому знайомі, і він хіба ж так витинав «Бариню» чи «Камаринського мужика».

О, як здорово і як талановито цар Дмитрій танцював — природжений танцюрист, не інакше!

Марина була в захваті від свого мужа і, трохи відпочивши, залишала трон і приєднувалася до нього, а він не знав спину. А приєднавшись, хіба ж таке витворяла, таке!..

А тим часом...

А тим часом на вулицях Москви веселилися поляки, гості Білокам’яної — напропале!

І веселилися, і буйствували теж наче напропале! Ігноруючи і місцеву віру — православ’я, що для них, католиків, не було вірою, і місцеві звичаї, які гостям належить шанувати.

Будучи гостями в Москві, поляки повелися як її господарі, вважаючи московитів заледве чи не своїми підданими, і почувалися окупантами у щойно захопленому краї.

Москва — доки цар з царицею день у день празнували своє весілля, а ночами празнували інше свято, свято любові, забувши, що треба ж хоч трохи іноді й головою попрацювати, тверезою, а не хмільною, — повнилася чутками, що їх уміло поширювали супротивники царя й цариці.

Чутки — одна одної вражаючіша, як у Першопрестольній казали, «из ряда вон выходящи», — збуджували московитів, налаштовували їх супроти свого владики. А ті, хто ще був за царя, губилися: невже то правда, що про Дмитрія розказують на вулицях, невже?

Змовники старалися.

Чим більше у Кремлі танцював цар на своїх безконечних гульках, тим більше старалися люди Василія Шуйського. І вже почали переходити до практичних заходів. У ніч з 13-го на 14 травня, з вівторка на середу, головний змовник, помилуваний від смертної кари царем, боярин і князь Василій Шуйський зібрав у себе спільників та однодумців (були там служилі бояри, торгові люди і всі, роздратовані діями поляків), і заходилися вони виробляти план бунту. Для початку вирішили відмітити білою глиною будинки, у яких постоєм стояли поляки (помалювати на них хрестики з боку вулиці), а вранці в суботу ударити в набат і захопити ті будинки. Інша ж частина повстанців тим часом ринеться на штурм Кремля.