Розділ «Повість друга. Під срібним скіфським знаком. Москва, кремль і всі його таємниці»

Василій Шуйський шепотом (хоч стіни були товсті, а за стінами маячила надійна варта, яка й близько нікого не підпустить до гнізда змовників, але — береженого Бог береже) радив однодумцям:

— Треба, щоб горласті, у кого не горло, а ієрихонська труба, закричали народу... Що? А те, що... Ну, що поляки з литвою, мовляв, хочуть убити нашого... гм-гм... царика. А заодно й перебити думних людей — які за Дмитрія. Чи відсікти їх від Кремля. Коли народ повірить і побіжить бити поляків та захищати царя... гм-гм... батюшку, ми з головними силами кинемося до Кремля і візьмемося за царя та за його дєвку з Польщі, яку він, нехрещену, проголосив царицею... А коли візьмемося за царя, то баблятися не слід, цареві має настати кінець. Доки народ громитиме поляків, ми впораємося з царем та з його коронованою дівкою.

І закінчив, вимагаючи від своїх однодумців твердого слова:

— Так поклянімося ж, що очистимо наш святий Кремль від самозванця з його коронованою дівкою.

І змовники дали тверде слово підтримати свого заводія.

— Клянемося, боярине!!!

— Росія вас не забуде, — пообіцяв їм заводій, хоч ніяка Росія ні на що його й не уповноважувала. — І вас, і ваш подвиг в ім’я Росії-матушки!

А в царських палатах все ще танцювали й веселилися — теж напропале.

(У вірності боярина Шуйського цар Дмитрій не сумнівався. Ще б пак! Порятував його від смерті, має бути йому вдячний по гріб!)

Цар з царицею веселилися за принципом: сьогодні веселімося, а завтра... Завтра хоч і потоп!

І щиро вірили, що ніякого потопу завтра не буде.

14 травня 1606 року, МОСКВА, КРЕМЛЬ, СЬОМИЙ ДЕНЬ ЦАРСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ

Це була середа, пісний день.

День, у якому, за православними правилами і традицією, мають бути відсутні — повністю! — м’ясні та молочні продукти.

День, коли чи не споконвіку на святій Русі варилися лише пісні страви, щі з кислої капусти, коли обіди доповнювали хліб та цибуля, коли всі говіли й ставали пісниками, суворо дотримуючись посту.

Боже борони у цей день вдаватися до скоромного. Всі мали ставати пісниковими, як ченці в Божих обителях, а вже веселощів та розваг і геть уникати, бо день такий називався пісницею.

Але Марина Мнішек (вважаючи, що її, як католичку, православні пости не стосуються, але забувши, що вона ще й цариця саме руська) у середу, у пісний день, влаштувала розкішний обід — скоромний, м’ясний — і «пригощала всіх панів московських у своїх палатах».

Про скоромні, м’ясоїдні гульки та розваги — з танцями й піснями — у пісний день швидко стало відомо всій Москві — добровільні рознощики вістей старалися. А про м’ясоїдні гульки в пісний день роздзвонила в першу чергу кремлівська прислуга.

І ті вісті тільки посилювали невдоволення та обурення, що вже переростало у відкрите ремствування: як? Цариця православної Русі у пісний день влаштувала скоромні, бісівські гульбища?!

І це вона, їхня матушка?