Розділ «LAUDATIO. PARS V»

Новендіалія

— І наскільки давно? — спитав він.

— Та на мій погляд, уже день як… — відказав Клим. — Але нехай скаже той, хто краще знається на moribundi.

Проквестор кивнув, стрімко підвівся і вийшов. Першим Луччиним пориванням було йти за ним — він і досі мимовільно ладен був винуватити Горгана у якихось незнаних зловживаннях, — проте Мар’ян смикнув його за рукав.

— Сядь, — буркнув він. — Тебе там тільки бракувало.

Мора збентежено зиркнула в їхній бік.

— Ти що, знав його? У нас є правило — у жодному разі не мати професійного контакту з близькими.

— Та не те щоби знав, — засмучено відказав Лука. — Але він був такий… живий.

— А ти гадаєш, комусь потрібні живі свідки? — із робленим цинізмом мовив Мар’ян.

Лука знизав плечима, задивившись у вікно. Зненацька йому забаглося вийти на вулицю і нещадно порішити там двох-трьох inferi.

Клим промимрив щось на предмет всезагальної безвідповідальності та подався назад до свого кублища. Вітій, пирхнувши, зачинився в кабінеті, проте час минав, а проквестор все не з’являвся. Лука, мордуючись підозрами, ніяк не міг знайти собі місця; уже навіть і Мар’ян почав здивовано позирати в бік сходів, аж тут нарешті Горган повернувся до контори.

Луці досить було і півпогляду, аби збагнути, що тут щось негаразд. От хоча б тому, що завше зграбний та повороткий проквестор заледве не поцілувався з одвірком, коли заходив до кімнати.

— Спустіться хтось до того хлопця… — глухо промовив він. — Здається, йому вже краще.

Отут уже Лука не втримався, навскач рвонувши до підвалу. Він вибіг з кімнати швидко, можливо, аж надто швидко, бо інакше почув би, як Вітій, визирнувши з кабінету, кинув своєму заступнику «ідіот!» і гнівно гримнув дверима.

* * *

— Як би мені не хотілося цього уникнути, але нема на те ради… — із натужною бадьорістю мовив Вітій. — Давайте до нарадної, панове. Ворушіться, ну! Феліксе, потім мене проклинатимеш, у вільний від роботи час… Моро, мені добре відомо, який діагноз спадає тобі на гадку, коли ти так лагідно на мене дивишся… Та не ображаюся я на тебе, який мені з того зиск… Юрчику, а ти чого сидиш? Давай, спробуй уявити, що це тобі цікаво… І не треба так тоскно позирати на свого пістолета — я все бачу…

Колеги зрештою підвелися з насиджених місць та поволеньки попленталися до нарадної. Ну чому це, подумав до себе Вітій, я повинен нині удавати із себе схибленого на роботі тирана, коли сам волів би прилягти оце попід стіночкою, і хай би тій роботі хрест… Проте не можна зараз силувати нікого з них — люди й без того змучені до краю. В Мори онде повіки червоні, мов попечені, Фелікс-бідака заледве стоїть, а він не такий і юний вже, до речі… Горгана, і того, хилитає, хоча тут він сам винен — і невідомо ще, як на всіх них окотиться цей його останній напад глупства… Решта ж… Ага, справді…

— А хлопці де?

Мора блимнула, мовби силкуючись згадати, про кого ж це мова.

— А… Повезли того Франека до Луки додому. До речі, хтось мені може пояснити, що з ним сталося?

Горган, зараза, опустився в крісло і незрушно споглядає стіну.

— Можу припустити, що Клим помилився, коли давав такий песимістичний прогноз… Недогледів щось — так, Юрку?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новендіалія» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „LAUDATIO. PARS V“ на сторінці 10. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи