Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

Люблять мене ляшки,

Дають мені горілочки

З зеленої пляшки.

Я горілочку не п'ю,

Тіки беру гроші.

Я поганих не люблю,

Тіки все хороші!

Знов зареготалися всі, а Барило ляснув у долоні, даючи на знак, що пора з тим ділом кінчати.

— Доста! — каже. І до Барабаша: — А тебе вже сто разів убили. Якби в достеменному герці, то давно порубаний був би!

А Йвась на шаблю сперся й піт із чола втирає, бо таки добряче вхоркався.

— Хто тебе вчив на шаблях битися? — питає Барило.

— Дід… хто ж іще!

— З якого віку?

— Ще мені й п'ять год не було. Щодня вправлялися, аж я всьому навчився, що він умів!

Усміхнувся Барило.

— Ану, — каже, — ставай!

Підняв Івась шаблю та й став перед запорожцем. А той крутонув шаблюкою, описавши в повітрі хитромудрий зиґзаґ.

— Отакий удар знаєш? — питає Івася.

— Сей знаю! Турки його полюбляють.

— А отакий?