Івась і рукою махнув.
— Таж він од мене далеко не йде! Як часом згубить з очей, то починає бігати і шукає у всіх усюдах. Се не кінь, а чоловік, тільки що не балакає!
Знов усміхнувся Барило, примруживши очі.
— Бачу, ти козацького коріня… вмієш із кіньми обходитися! А на шаблях битись та з пістолів стріляти?
— Та, — каже Івась, — учився…
— Ну, то ставай у лаву!
Став Івась у самому кінці, аж тут штурхає його хтось під бока.
— Здоров! — каже.
Зиркнув малий козак, коли ж то Ладько з Найдою.
— О, — зрадів Івась, — і ви тут! А той обіясник де?
— Ондо стоїть, — каже Найда, показуючи на Барабаша. — Лютий на тебе, що страх. Ти стережися, а то він може хоч яку капость учинити!
Івась тільки пирхнув.
— А що мені той бенцвал! Раз я його провчив і провчу вдруге… хай-но лишень посміє!
А Барило тим часом фортеля показував: як шаблю одним ударом витрутити з руки. Як скінчив, то й каже:
— Тепер по двоє розберіться і ставайте до герцю. А ти, — каже Йвасеві, — йди сюди! З ким будеш у парі?
Коли ж тут Барабаш біжить вистрибом.
— Зо мною, зо мною! — гукає здаля. — Я з ним хочу силою помірятися, гицелем таким!
— А, — каже Барило, усміхаючись, — то се вже справжній двобій буде! Не боїшся? — питає Івася.
А малий козак долоні за пояса застромив й живіт уперед випнув.
— Я?! — каже. — Та Боже збав!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пекельний звіздар» автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Леонід Кононович Пекельний звіздар“ на сторінці 62. Приємного читання.