Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

— Се литовський виверт… його штихом роблять!

— А оцеє? — питає Барило, знов обернувши шаблюкою.

— Так за хрест зачіпляють, щоб шаблю вивернути з долоні.

Покрутив головою запорожець.

— Добру науку ти пройшов! Бачу, можна тебе вчити справжнього фехту…

— А що то воно таке? — питається Шостак-отаман, котрий на все теє дивився.

Знов усміхнувся Барило.

— А се, — каже, — така штука, що один боєць може з десятьма рубаками впоратися… навіть дужчими од нього! Сили тут і не треба, бо тільки вадить. Не всіх я навчаю цьому ділу, позаяк до нього хисту треба. І доброї руки, щоб гнучка була у зап'ясті. От у нього, — кивнув на Івася, — все це є!

— А з лука вмієш стріляти? — питається Івася Шостак.

Той тільки пирхнув.

— Ще й як!

— Ну, то тримай осьо! — каже отаман та й дає йому лука і сагайдак зі стрілами.

Взяв Івась його і зважив у руці. Лук був добрячий, із пряженого дерева, й тятива з кінської волосіні. І стріли бойові, з крицевими вістрями.

— У що стріляти? — питає Івась.

— Ондо, — каже Шостак, — у той пень… бачиш?

Глянув Івась, а на тому боці долини стоїть дуб, розчахнутий блискавкою.

— Не задалеко буде? — питає Барило.

Івась крутнув головою.

— Саме якраз, — каже.

Дістав із сагайдака пучок стріл, бренькнув тятивою, щоб перевірити, чи не охляла, та й намірився у теє дерево.