Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

— Та ні, гуляйте… на сьогодні доста! Ще встигнете навоюватися.

По обіді сиділи Івась, Ладько та Найда під куренем на присьбі й балакали.

— То ви самі на тім хуторі жили? — питається Найда.

— Таж певно, що самі! — каже Івась.

— І що у вас там було?

Зітхнув Івась.

— Хата добренна, повітки, льох… Коней цілий табун, воли, корови. Тільки ж роботи коло них було…

— То що, дід наймитів не держав?

— Хіба влітку, як жнива починалися, то наймав людей. В тім краю лише ми козаки були, а то всі села пану коронному маршалку належали. Хутір ще прадід одержав од самого короля Стефана Баторія… у нас і грамота була! Тепер пропало все…

— А ти теж у господі помагав? — питається Ладько.

— Та я худобу пас день при дні… Ото ще вдосвіта будять тебе, коня засідлаєш — і гайда у поле! Гарно там було… Звіра всякого водилося, риби в річці аж кишіло. Було, товар пасеться, а я з кімлею блукаю попід берегом. Часом як наб'ється тої риби, то й кімлю годі підняти!..

— А тут теж риби до дідька й більше, — каже Ладько. — У Дніпрі таких сомів та осетрів ловлять, що ух! Якось привезли на ярмарок сомидла у два чоловіка завдовж, — сам на возі лежить, а хвіст по землі волочиться…

— Зараз річки порозливалися, то риби у плавнях багацько, — каже Найда. — Руками ловити можна.

В Івася й очі загорілися.

— То чого ми сидимо оце?

Перезирнулися Найда з Ладьком.

— А й то правда! Принесемо риби кашоварам, а то самою кониною годують.

— А чим будемо ловити? — питається Івась.

— У нас невід є… малий, та якраз двоє потягнуть! А третій рибу колошкатиме, — каже Ладько.

— То я осьо збігаю! — каже Найда.