Розділ «Тетяна Пахомова Я, ти і наш мальований і немальований Бог»

Курчатко притихло й заснуло, а Міра ніжно тримала його у своїх маленьких долоньках.

— Мої ви пташечки, — лагідно примовляла Естер, обійнявши донечку.

— Мамо, а що означають наші імена? — несподівано спитав Давид.

— Цікаві, цікаві ваші імена. От Міра, Міріам означає гірка, народжена в неволі…

— Хм, диви, як підходить…

— Але доля її була щаслива, — Естер поцілувала голівку донечки, — і твоя такою буде, повір… Ну а твоє, ти ж знаєш, — на честь розумного і справедливого царя Давида, і ти, мій хороший, є розумний і справедливий…

— А твоє, твоє, мамо?

— А моє означає «зоря», «зіронька»…

— Так ось чому тебе тато називав сонечком… Ти теж як наше світло в темряві ночі, що не дає нам заблукати, — пригорнувся до матері Давид, і материнське серце втішалося доброму слову сина…

Дорога впритул наблизилася до східної окраїни села, і виходити вночі стало небезпечно; лише на короткий час вони могли розім’яти ноги — походити по хліву. У вересні вперше після Зелених свят до баби Шо-Га навідався син; стара від радості не знала, як йому догодити.

— Шо, картопельки з олією дам і квашеного огірочка, га?

— Давай, давай… Чуєш, шо то по селу брешуть, шо ти золотого ланцюжка маєш?

— Шо, заздрять, га? Заздрять… — з переможним задоволенням у голосі накривала на стіл мати.

— І де то ти його взяла, скажи-но?

— Та… трохи Марійчина коза мені грядки потоптала, так… майже ніц… А я маю терпіти, шо? Га? Пішла сваритися, то Степко ввечері й приніс його… Гарний, шо? Га? — задоволено показала синові блискучу прикрасу.

— Знаєш, мати, він тобі пасує, як корові сідло, — безцеремонно обламав материне милування Юрко.

Стара ображено підтиснула губу.

— Та ж тобі він залишиться, тобі…

— Усрався він мені, — зневажливо відмахнувся син, — а де ж то Степан його взяв? — і замовк, зосереджено хрупаючи квашеним огірком. — Чуєш, мати, а чорти часом по цвинтарю більше не бігають? — несподівано видав Юрко, втупивши погляд у вікно.

— Та ніби нє-є…