Розділ «Тетяна Пахомова Я, ти і наш мальований і немальований Бог»

— Маріє, а може, заплатити їй? — порадила з-під підлоги Естер.

— Та ти ж чула, ніц, ніц не хоче… Пропонувала їй молоко, капусту, так бачиш, у чому справа: у нас усі люблять дивитися, як воно росте, і ходити біля городини, та й потім є чим перед людьми похвалитися чи поговорити про що… А наша Козетта її тої радості позбавила — то не просто врожай…

— А що, вона так багато зжерла? Невелика ж тваринка…

Марія піднялася духом:

— Та ти, напевно, правду кажеш, не корова все-таки на грядки влізла, щось мусила залишити… Але за збиток я мушу щось їй дати, тільки не знаю, що саме…

— Візьми, попробуй оце дати, — Естер простягнула Марії делікатний золотий ланцюжок.

— Яка краса, — зачарувалася на мить Марія. — А звідки… ну, це неважливо… Ти знаєш, мені ніколи не хотілося золота, як іншим дівчатам… Метал як метал, тільки жовтий… Усі, хто його носять, набундючуються, як індики, і шукають до мови таких самих індиків із золотом… Добре, відправлю Степана до старої з вибаченнями… Що, поможете тітці масло вибити?

Давидові аж руки свербіли вже що-небудь робити:

— Так, так, так! — радісно засміявся хлопчина.

— Ну то піду принесу маслобійку, бити доведеться довго, і хлів замкну, щоб ніхто не заліз… А ти, злодійко, сьогодні вже сита… А молоко ж яке в тебе на сусідській салаті буде, м-м-м… пальці оближеш… А може, ше й баба Ганка буде їх облизувати?..

Козетта була сама покірність і мало не всміхалася гострою мордочкою…

Увечері Степан сходив до баби Шо-Га, і після довгих перепрошувань гріх Козетти був прощений, та, на жаль, не забутий, а марнославна баба Ганка отримала на свою в старечих складках шию, як у галапагоської трьохсотлітньої черепахи, омріяний замолоду золотий ланцюжок і, втішена новою прикрасою, вирішувала важку дилему: як зробити так, щоб і хустка шалінова на голові гарно виглядала, і ланцюжка золотого було видно. Після довгих примірок виходило на те, що треба ще більше схилити голову набік: тоді хустина звисала, відкриваючи ще один ультрамодний сільський аксесуар. Задоволена Шо-Га проказала вдячну молитву за добре розв’язання конфлікту й справедливість небесних сил і з думкою про майбутній вихід у світ захропіла на своїй дерев’яній канапі…

Настав серпень. Важкі яблука тягнули гілля додолу, пузатіли фіолетові сливи; на городах збирали мак: приходило справжнє свято врожаю — медовий, а потім яблучний Спас. Давид, Міра та Естер ласували пахучими літніми дарами; особливо їм подобався солодкий мед у сотах, який дозволяв розтягувати задоволення від свого смачного тіла довго-довго, а з воску Давид виліплював різні фігурки й давав їх на обмацування Мірочці:

— Упізнавай, упізнавай, сестричко. Це котик, а це коровка, та, що над нами, це стіл, а ось це наша менора…

Міра наче поступово поверталася, але її уста були ще німі. Естер навпомацки плела речі для майбутньої дитинки — Марія на її прохання принесла трохи вовни, і Естер, безпомилково попадаючи в темряві в потрібні петлі, втішалася, що хоч чимось зможе віддячити.

— Дивіться, що мені моя зозулька на кінець літа витворила, — Марія подала до сховку маленьку жовту кульку. — Засіла квоктати десь у хащах коло цвинтаря, а сьогодні, бач, привела аж двадцять. Коли вони виростуть і в пір’я вберуться — невідомо…

Кулька в руках Мірочки запищала, а потім із цікавістю почала дзьобати маленькі пальчики. Міра, яка ні на чому вже не зосереджувала погляд, прикувала свою увагу до курчатка; Давид погладжував йому голівку пальчиком сестри, і раптом на обличчі дівчинки з’явилася посмішка — перша за цілісінький рік, саме стільки часу минуло від убивства бабусі Цилі…

— Боже мій, посміхатися почала, ще трохи, ще трохи, — Естер обняла Давида.

Розчулена Марія перехрестилася і витерла скупу сльозу.

— Ну то хай побуде у вас трошки, нате йому воду й трішки яйця, потім заберу його, бо не витримує живе темряви, самі знаєте…