Розділ «Частина III Провісниця»

І Ярка, звісно, не відмовляє.

В готелі у Влада пишно й затишно, кришталеві світильники та шовкові портьєри, а ще — величезне ліжко, край якого ніяково туляться столик та пару крісел. Таке, наче хто планував інтер’єр, маючи розрахунок власне на курортні здибанки; а втім, може й так — це ж Одеса, а не якийсь там Бердичів.

Ярці швидко пригадується той фатальний поцілунок — їхня незавершена золота дуга — і далі все робиться простим та зрозумілим, наче стала на місце втрачена, але необхідна деталь. Тяжко навіть сказати, чия пристрасть і чия пожадливість більша.

Відірвавшись нарешті одне від одного, вони не можуть заснути; Ярка — від нежданого щастя, абощо, Влад — невідомо від чого, хоча надмірно яскравий полиск його циганських очей і дає підстави для певних підозр.

— Вип’ємо щось? — пропонує Влад. — В барі є пристойний коньяк.

— Цигарок немає? — цікавиться Ярка. Вона курила дуже зрідка, гамуючи надмірний шок чи стрес. Сьогодні саме така оказія, вирішує вона.

— Та мусять бути, — відказує Влад. — Он як навіть презервативи знайшлися. Уявляю, скільки мені за них завтра впаяють!

Ярка супиться від раптового дисонансу, але вирішує наразі на те не зважати. Влад вертається з казенними склянками та пляшечкою «Мартелу», подає Ярці сріблясту пачку.

— Ти не куриш? — питає Ярка, шукаючи за попільничкою.

— Я? — несподівано регоче Влад. — Хіба забула, де я працюю?

— То що?

— Я схожий на самогубцю?

Ярка, діставши зі столика попільничку, не наважується, втім, підпалити цигарку.

— Тобто? Чекай, ти хочеш сказати, твої покупці — усі, як один, прагнуть смерті?

Влад смикає плечима.

— А хіба ні?

Розливши коньяк по склянках, він подає один подрузі, а другий підносить до очей, позираючи на неї крізь той саморобний бурштиновий монокль.

— Я оце думаю, як би тебе спокусити?

Ярка сміється.

— А хіба ти — не вже?