Розділ «Частина II Передвістя»

Серце гарпії

Передвістя

— Ти вільна ввечері? — лунає поряд.

Вона заскочено підводить погляд від монітора. Причаровано киває.

— Підеш зі мною, — кидає генеральний. Тоді так само не зголошуючись іде з кімнати.

Ярка втискається у вертке крісельце, замало його не перекинувши. Від цього владного голосу щоки їй досі бралися дрібними сиротами, наче від сполошного дзвону. Ольга, керівниця відділу, певно що те помітила, відзначивши спостереження глузливим «пхе». Ярка відчула, як починають маковіти вуха. Ну нащо він так, справді? Авжеж не для того лишень, аби її, нікчемну, образити?

Ігноруючи цікаві погляди, Ярка зосереджено вдивляється в білу полотнину звіту. Всього лиш три місяці — і це ж треба, як усе для неї змінилося!

Це була перша її справжня праця, і як же втішно було попервах кидати знайомим «біжу на роботу» чи там, «у мене в офісі»! Наче доросла, наче справді успішна! Знайомі кивали повагом — такі само дорослі та успішні, дарма, що мешти зношені, а джинси — аж сиві від негод. Усі вони, тодішні студенти, так прагнули надбати значущості, що за будь-яку кар’єрну нагоду хапалися, наче бійцівські пси; ну та може так і слід було чинити — робота була першою надійною опорою в цім непевнім світі, а може і єдиною для багатьох.

Зрештою, Ярка мала чим пишатися, адже ж працювала нині в таких точно білих стінах, про які мріяла віддавна, щойно завітавши з мамою до того пишного, чудового, облудного фонду. Був тут і ковролін, і жалюзі, хіба пальми бракувало; довший час іще Ярка повірити не могла — от якби вона тодішня та й побачила себе нинішню! Либонь би зомліла від щастя! Проте, втілення мрій відбулося, а далі стелилася нова й незвідана дорога. Прокладена в химерну далечінь упирем на ймення Володимир Франк.

Його компанія була достатньо велика: мала власні потужності з виробництва дитячих напоїв, а ще й офіс на півста фахівців різного штибу — від інженерів до маркетологів. Відділ, до якого мимоволі майже втрапила Ярка, звався інформаційним; керувала ним елегантна єхида Ольга, яку аналітик Ромко позаочі кликав просто Княгинею. Вона справді виглядала на шляхтянку — струнка, вбрана переважно в біле, зі спалахами срібла у вушках і на зап’ястках. Дивилася зверхньо, як і личить, скликаючи тим у підлеглих мовчазну лють; утім, Ярка віддала би багато, аби стати колись такою ж, хоч як крути, досконалою. Нехай навіть єхидою.

Сама ж Ярка досконалою не почувалася аж ніяк. Їй не доручали нічого цікавого, хіба ладнати таблички, папки зі статтями, дані для звітів. Ольга і Ромко пропадали на зустрічах і нарадах, вирушаючи врочисто, як на ґерць; Ярку ж потому лишали розгрібати рештки. І не те, щоби вона прагла більшого отак відразу — було би навчитися справи перше, це вона розуміла! — але жоден з колег і досі не звертався до неї по-дружньому, цілком байдуже підкидаючи їй роботу. А бездоганна керівничка так і взагалі її не злюбила, за кожної нагоди шпиняючи та ганячи за незграбність.

Чому ж генеральний її покликав, питається? Що такого у ній розгледів? Невже ж і справді — винятковий хист розгрібати кучугури? А нині оце пощо кличе? Чи не для чергової над нею наруги?

Ні, не те щоби Франк особисто так уже Ярці допікав, а просто все у «Делекті» крутилося довкіл генерального та по ньому рівнялося. От взяти хоча б Ольгу, владну та єхидну. Варто було Франкові зайти до кімнати, то вона вся виструнчувалася, мовби струмом діткнута; коли ж кликав до себе на розмову, верталася сама не своя — часами мовчазна, а частіше — люта, аж біла з лиця. Ромко, той старався навіть на очі йому не потикатися, а секретарка Міла часом плакала вечорами, а проте однаково радо наступного ранку несла генеральному каву.

Ярці, певна річ, праглося знати більше. Пропозиція отже, чи сказати б наказ, її не обурила, як слід, а хіба зацікавила. Їй конче треба було дістати на новій роботі, бодай упиряче, але схвалення, бо ж інакше певність її, і так віднедавна хитка, могла й поготів завалитися.

Десь по сьомій Франк урешті зволив зазирнути до відділу, глянути пильно та кинути: «ходім».

Він відвів нову свою працівницю до підземної стоянки, де кивнув на розкішне авто, пропонуючи сідати. Боже милий, але чорний «ягуар»! — зітхнула Ярка. Така машина збурювала хіть незгірше за ніч у стрип-клубі; той, утім, хто сідав за кермо, радше відлякував, отже Ярка вмостилася якнайдалі, спричинивши тим глузливе керівниче чмихання.

Автівка завуркотіла, наче вгодована кицька, рушаючи м’яко й потужно.

— Даруйте, пане Франк… — насмілилася Ярка. — А де ми їдемо?

Той глянув на неї через люстерко — блимнули опуклі світлі очі — і відвернувся.

— Побачиш.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Серце гарпії» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина II Передвістя“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи