Розділ «Частина III Провісниця»

— Це більше на кари єгипетські схоже, — мружиться Ярка від гуркотіння з найближчих динаміків.

Влад зітхає, розводячи руки — таке-то воно, мовляв, життя циганське.

— Слухай! Я зараз тут пенделів роздам, кому слід… і давай вийдемо, пройдемось — бо ж ні чорта не чути!

— Добре! — відказує Ярка.

— Що?! — уже ані звуку не чує Влад.

Відпускниця сміється і киває. Заяснівши чарівним своїм усміхом, Влад показує на годинник — п’ять хвилин, мовляв, і біжить роздавати обіцяні стусани.

Ярка з тремтливим подивом проводжає його очима — таким зненацька рідним здається цей досі цілком забутий хлоп. Тоді, по сварці з Михайлом, вона зумисне уникала його — сподівалася іще повернути коханого, хоча Влад намагався був продовжити розпочате. Намагання ті, однак, були не надто наполегливі — верткий, наче фуркало, він швидко знайшов собі іншу забавку.

Цікаво, зненацька думає Ярка, а що, якби тоді вона лишилася з Владом? Вони із ним були такі подібні, що, либонь, могли би й порозумітися. А навіть, якби й розійшлися невдовзі, то навряд чи з такими муками, які заподіяв Михайло, її гонористий і безжальний янгол. Ну та прозріння — вони взагалі мають властивість приходити на третій день після поминок.

Звісно, Влад вертається не за п’ять хвилин, як обіцяв, а за добрих півгодини; Ярка, втім, не бентежиться — вона достатньо мала до діла зі своїм маркетинговим відділом, аби розуміти, що відбувається. Вона чула, що хлопець зробив кар’єру в тютюновій компанії, чиї банери та орифлами майорять над єгипетським пеклом; нині ж він, схоже, керує тематичною вечіркою, намагаючись контролювати те, що в принципі контролюється досить слабо, як і всяка, зрештою, народна забава.

Попри все те, вони зрештою вибираються з клубу і прямують до узбережжя. Їм раптом необхідно розказати одне одному все-все: про лінивих підлеглих і лютих начальників, про підступи конкурентів та безумства підрядників, про фахові болячки та нічні кошмари.

— Уявляєш — банери забули! Довелося машину з Києва гнати!

— Зірвали стопкран, бо п’яний діджей заблукав на вокзалі!

— А потім — приходить СБУ і каже…

— А нашого — взагалі кийками…

— Прокинувся — у лікарні…

— Ледь не знудило…

— Фашисти з автоматами! Павуки!

— Песиголовці!

І все те робоче ремство настільки суголосне, що врешті Влад і Ярка спиняються десь під південними зорями, позираючи одне на одного, мовби розлучені в дитинстві близнюки.

— Я тут розв’яжуся, — врешті каже Влад, — і — поїдемо до мене?