Розділ «Епілог»

Серце гарпії

Цього року осінь видалась напрочуд жовтою — суцільне тобі бароко, аж не проглядає за пишним золотом ніяких інших барв. Навіть солідні, пергаментно-брунатні о такій порі, дуби шикують канарковими шатами, перетворюючи гайочки на величезні ліхтарі, чиє палахке сяйво робить майже непомітним брак сонця на похмурому небосхилі. Попри свої кольорові принди, осінь нині хмарна на загал, сира й дощовита, немовби поклала собі за мету змити зливами всякий спогад про тривалу літню спеку.

От власне й тепер, щойно по черговій мокві, масно сяють баюри та чмакає під ногами неходжене болото — навіть і дошки не перекинуто; ніхто тут, очевидячки, не дбає про зручність гостей. Та по правді, — і дбати вже нікому: ця приміська турбаза просто поволеньки розпадається на цурки, чекаючи на нового власника, який позбудеться скорботних решток і побудує тут суголосний часові ресторан або склад. Поки ж іще дещо лишилося — кілька покорчених халупчин, пару лав коло них, іржаві патички на місці гойдалок та не цілком іще поховані у бадиллі доріжки. Шукати тут, певно що, нічого, окрім хіба прикрих пригод, проте ось продирається стежиною висока худорлява дівчина у гумових чоботях. Взувачка та проста, але не зовсім: її чорний глянець розцяцькований білими черепами та костомахами, що, зважаючи на серйозну міну власниці, створює досить кумедний ефект.

Аж ось мандрівниця спиняється, гмукнувши задоволено; здається, вона врешті надибала те, по що ішла, форсуючи багновища: на одній із вцілілих лав, споглядаючи проросле сухостоєм озерце, сидить дівчина у спортивній курточці, волосся її коротке, розтріпане і таке трохи плямисте на колір. Почувши кроки зайди у модних чоботях, вона розвертається і дещо позірно підкидає брови.

— Катря… — всміхається вона, киваючи на чоботи. — Це що в тебе за костюм? «Смерть грибника»?

Катруся ображено супиться, а тоді все ж таки не втримується і сміється.

— Не забудеш ніяк, авжеж? А в тебе що на голові?

Власниця строкатої шевелюри ніяково проводить долонею по волоссі.

— Це я пофарбувалася під свій власний колір.

— Свій власний?! — форкає чорнява. — Це в сенсі — під рябу кобилу?

— Коні не винні, Катря, — сміється та. — Сідай!

Катруся обережно підходить до лавки і мацає долонею вологе дерево. Тоді, тяжко зітхнувши, дістає з дорожньої сумки мистецький журнал, кладе його на лаву і по тому лише всідається поряд.

— Але ж ти, Ярка, і знаходиш місця… — несхвально мовить вона. — Просто якась тобі Грімпенська трясовина.

— Ти сама визвалася приїхати.

— Так! — сердито відказує Катря. — Боялася, ти знову десь втечеш! Зникнеш на місяць, а мені, значить, відбріхуйся!

— Я не тікала — цього разу, — сумно всміхається Ярка. — Сказала ж тобі, де їду.

— Не сказала нащо!

— Та я і сама не знаю точно… — Ярка озирається на озеро, на руїни туристичних будиночків. — Колись дуже давно ми з батьками тут відпочивали. Турбаза «Затишок», хоч як це нині смішно звучить… Так от, мені здається, що тут сталося щось… щось важливе, от тільки я не годна згадати що.

Катруся гмукає, не повіривши, очевидячки. Позирає зі співчуттям.

— Якісь, може, новини від твого упиря?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Серце гарпії» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Епілог“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи