Розділ «Частина III Провісниця»

— Крайній термін подачі заявки — післязавтра, — сухо нагадує він. — Ти розумієш, як ми повинні вчинити?

Ярка киває, суплячись.

— Але ж інші…

— Ніхто не повинен знати, — кривить губи шеф, — інакше тендер зірветься, і лови почнуться спочатку.

— Потрібна інша причина? — здогадується Ярка.

Шеф усміхається.

— Молодець.

Дівчина замислюється, мимохіть піднісши до вуст зімкнений кулачок.

— Не гризи нігті, — суворо мовить Франк.

Ярка шаріється, відсмикнувши руку.

— І не думала.

— Авжеж. Ярослава.

Він нахиляється, зазираючи їй в очі.

— Ніхто. Ніколи. Не відбере в мене «Делекту».

Ярка, завмираючи, утримує його погляд.

— Звичайно, — тремко мовить вона.

— Ти не розумієш, — цикає він. — Ну добре, ходи.

Генеральний підводиться і, прихопивши своє чорне шкіряне пальто, виштовхує дівчину з номера. Уже досить пізно, проте їм вдається відшукати на темних вулицях досить пристойний з вигляду ресторан. Це — найближчий до готелю заклад, отож і не дивно, що на вході вони перетинаються зі своїми сусідами, Шумаковим та його новою асистенткою, Вірою Кажан. Обидва керівники ґречно вітаються, заледве не чоломкаючись, дівчата ж оглядають одна одну з єхидною приязню — вони знайомі ще з універу, хоча ніколи й не приятелювали. Віра певна себе — аякже ж, вона прийшла до «Вівчарика», відпрацювавши кілька років помічницею депутата — тому позирає на Ярку достобіса зверхньо; та ж нині не має жодної охоти мірятися гонором. Коротко кивнувши колезі, Ярка простує за генеральним.

Франк, як і годиться упиреві, замовляє м’яса з кров’ю, довго дегустує запропоновані напої і врешті обирає коштовне «Бордо». Ярка спиняється на салатику, прекрасно розуміючи, що генеральний має намір згодувати їй не так вечерю, як черговий урок. Певно, так і є. Впоравшись із наїдками, шеф нарешті зводить перейти до суті справи.

— Чи відомо тобі, як виникла наша компанія? — з позірною лінню цікавиться він.