Розділ «XI»

— Три роки, — відповів той.

— Я так і думав, — сказав Андрій. — Це якраз той час, коли минає перший переляк і починаєш відчувати себе на коні. А справжнього досвіду ще немає…

Опустивши очі та почервонівши, Віталій мовчав.

— Ну гаразд, — заспокоїв його Андрій, — не переймайся. Робота, як каже один мій колега, така, що всі по лезу ходимо. Недовго й оступитися, навіть із досвідом… Біс із ним, налий по два грами… За те, щоб наші помилки не були непоправними…

— Вибачте, — сказав Віталій, — що я не поставився до вас належним чином. Але ж і ви… Чому не повідомили одразу, що лікар, тим паче хірург? Це також, погодьтеся, не зовсім… — він не міг дібрати слова.

— Порядно, — підказав Андрій, беручи бутерброд. — Я і сам знаю. Якось так сталося. Я, мабуть, зараз більше на волоцюгу схожий. Ти б і так не повірив. Наливай ще потрошки. Мені ще додому якось діставатись треба…

— А звідки ви? — запитав Віталій. — І що тут робите?

Андрій лише махнув рукою:

— Довго розповідати. Загалом можна сказати — амурні справи. Важкі та невтішні. Катаклізми особистого життя, так би мовити…

Промовивши це, Андрій несподівано усвідомив, що ця його, на перший погляд, імпровізована брехня, як не дивно, відповідала дійсності. Напевно, тому і прозвучала так переконливо.

— Розумію, — сказав Віталій, кивнувши головою. — Можу чимось допомогти?

— Нічого ти не розумієш, — відповів Андрій. — У тебе, напевно, дружина є, вже й діти?

Той ствердно кивнув.

— То що ж ти можеш розуміти? Вибач, звичайно… А допомогти, безперечно, можеш. Якщо твоя ласка, то позич мені гривень тридцять-сорок, щоб я хоч додому дістався. Така вже дурна ситуація виникла…

— Звідки ви все-таки? — перепитав Віталій.

— З Волині. Є там такий Жуків. Працюю у райлікарні, — Андрій відчув, що легенда про неіснуючий Жуків стала для нього звичною. — А коли ти змінюєшся?

— О дев’ятій.

— А машини в тебе часом немає?

— Часом є, — відповів Віталій. — А що?

— Ну то як ти вже такий добрий і, звичайно, якщо де тебе не дуже обтяжить, то завези мене до сусіднього райцентру, через який проходить залізниця, бо тут я на вокзал не піду. Мене там, напевне, чатують від учора.