Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Від кладовища людям не втекти,

Тоді навіщо нам тягнути вік? —

Лягай негайно, як я ліг торік.

Гросмейстер наново наповнив обидва кубки: свій і дами.

Гостро запахло гвоздикою та мускатним горіхом, що присмачували гаряче вино.

— Оригінал, любонько, стоїть у Цирамені, на могилі філософа Зенона Басаврюка, засновника школи «оптимістичного матеріалізму». Це він першим узвичаїв метафізичний термін «sensus», тобто «поняття», і написав аксіоматичну працю «Modus vivendi sensus». Мені коштувало неабияких зусиль домогтися від упертюха-оптимата дозволу зробити копію надгробка.

— Дозволу?

— А як ви думали? Тут тільки легальні екземпляри! Хіба я ризикнув би тримати вдома неліцензовану копію без відома і згоди покійного епітафізанта?! Ви поганої думки про мене, пані вігіло. До речі, ліворуч від вас епітафія з місця упокоєння кушарського астролога й поета Хумера ан-Байбакі. Справжня перлина колекції! Там дуже точно сказано, що буває браконьєрам на цвинтарях, якщо не дотримуватися прав покійних…

Анрі взяла зазначену плиточку, виточену з яшми:

Нас, кісток-черепів, в домовинах чортма,

Нам не треба жалю, нас укрила пітьма, —

Ті, хто жив, хай відвідають нас на погості,

Або смерть вас навідає ніччю сама…

Простеживши за ходом думки кушарця, відображеної у вірші, Анрі зрозуміла дві речі. Перше: вона ніколи не колекціонуватиме епітафії. Друге: якщо Вічний Мандрівець дозволить благополучно повернутись до Реттії, вона відразу ж відвідає могилку тітоньки Есфірі. Просто так — посидить, принесе скромний букетик айстр, розповість останні плітки…

— Я не запитую вас, любонько, про результати сьогоднішніх дослідів. Просторікувати вночі про роботу, коли ти наодинці з прекрасною жінкою — найгірший моветон! Гадаю, Номочка теж дасть нашому втікачеві-малефіку як слід відпочити, а не замучить на смерть діловими бесідами. Але близнюки доповіли, що робота з відокремленою умброю не показала прихованих вад серцевини…

— Ні, ваше чорнокнижництво. За першого наближення — не показала.

— Звісно, зараз рано робити вирішальні висновки. Особливо у світлі розказаного вами: летаргія, плутанина з іменем… Чуття підказує мені, що без досвідченого семанта обійтися не вдасться. У вас нема на прикметі семанта найвищої кваліфікації? Треба було б глянути на призначення зв’язків, а в нас із вами для семантичного аналізу забагато мани…

На думку спала зустріч біля Гаруспіціуму. Овал Небес, це трапилося позавчора, а здається, цілу вічність тому! Постарілий жрець гладив твого віслюка, подруго, а ти стояла і краяла себе докорами сумління.

— Є, ваше чорнокнижництво. Лацій Умбрус, представник Колегіуму Волхвування у Великому Гаруспіціумі. Мій колишній курсовий наставник. Ми бачилися днями, і метр Умбрус повідомив, що його нинішній профіль — глобальна семантика.

— Лацій Потрошитель? — гросмейстер підняв кубок, наче збирався виголосити здоровницю на адресу жерця-наставника. — Він перебрався з кафедри в Гаруспіціум? Пам’ятаю, замолоду він навдивовижу вправно обробляв не лише яловичину… Я щиро заздрив твердості його руки! А ножі! Знаєте, він чудово точив ножі! Це ідея: залучити Лація…