Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Змучена тінь забилася в куточок плями і, скорчившись у знайомий спосіб, затулила голову руками. Так бранець сидів раніше, під вістрям синявого промінчика. Пляма загнулася по краях, згортаючись, начебто розкачане тісто під пальцями вмілої господині; скіпки водночас погасли, яскрава крапелька заповзла у пробку…

— Ф-фух! — зітхнув гросмейстер Ефраїм, коли все повернулося до первісної диспозиції: чоловічок у флаконі, люди в кабінеті, на стіні немає нікого й нічого. — Серденько, подайте мій халат… Ага, дякую! Даруйте мою безсоромність, але з ними інакше не можна… Одяг заважає…

— Що це за звір? — поцікавився малефік, витираючи чоло. Очі шкідника налилися кров’ю, в горлянці виразно похрипувало. — Коли ми воювали з тінню, мені здалося…

Грос акуратно промокнув обличчя тюбетейкою.

— А тінь — вона тінь і є, колего! Прошу дуже: «умбра» теслі Єндри Драмбаля, що помер від запою. Ампутована й піддана консервації по смерті носія. Доля, так би мовити, фізичного тіла — звідси невмотивована агресія. Доводиться приборкувати, інакше подальші експерименти, особливо — ступінчаста ампутація, проблематичні.

— Ви жартуєте?

— Анітрохи. Апофеоз генія Чуриха: консервація окремо взятої за горлянку тіні небіжчика.

— Але навіщо?! Вона ж у будь-якому разі згодом розпадеться!

— Не кваптеся з висновками, колего. Можливі варіанти. Власне, для цього нам і потрібні гарний малефік з умілою мантисою. Думаю, ще знадобиться досвідчений семант, але пізніше…

— Ви навчилися препарувати структуру особистості?! — втрутилася Анрі. — Де ж склянки з «іменами»? Ладанки із «сяйвом»?

— Не поспішайте, серденько. Номен і канденція поки що для нас недоступні. В імені надто багато зовнішніх коренів, а сяйво після відльоту душі не піддається тривалій консервації. Надто летке утворення. Але ми з Номочкою і не планували глобального розчленування — для початку нас цілком влаштовувала лише тінь… Колеги, пам’ятаєте, я запитував вас: хто головний ворог дрейгура? І ми з’ясували: пам’ять! Тепер я запитаю ще раз: хто головний ворог некроманта?

— Життя! — хором відгукнулися малефік з вігілою.

Ефраїм зітхнув, випромінюючи всесвітню скорботу.

— Фі, колеги… І ви теж… Нічого подібного!

— То про що ми тоді говоримо? Хто ворог?!

— Смерть!

— Ви пропонуєте мені взяти на зберігання святиню Майорату?!

Повзуча Благодать! Четвертий день підряд барон нагадував сам собі легендарного Діда Мозаїка, що заповзятливо викладає на куполі храму картину: по водах світового потопу пливе трипалубний ковчег із врятованою від загибелі звіриною! — а прокляття демона Тортураля змушує шедевр щоночі осипатися шматочками смальти, спонукаючи Діда до подальшої праці… Але зараз, хвала небесам, перекладати весь візерунок не було потреби. Підкинуті сюрпризи легко зімкнули краї, вписуючись у зображення.

Конрад відчув під ногами точку опори.

Цього, згідно з ученням Медарха П’яниці, було цілком достатньо, щоб утримати світ від перевертання.