Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Сюди б Руді Штернблада!

Коротун хвацько крутнув над головою загадкову зброю і скинув з коня найагресивнішого з переслідувачів. Поки той, лаючись, намагався встати, інші поспішили осадити коней, побоюючись розділити долю товариша.

— Бовдури! Боягузи! Бийте його, гадюку… Він нашу кобилку крав…

От же ж невгамовна баба!

— Сором вам, добродії! Четверо на одного!

А це вже граф.

— Ага, тут іще горщичок є… З традисканцією…

— Це не гідно шляхетних людей!

Не відволікаючись на крики, вершники діловито спішувалися. Усі в чорному, обличчя закриті півмасками, у світлі смолоскипів масляно поблискують кіраси, вохристі відблиски грають на оголених клинках. Чорні стали півколом, тіснячи самотню постать.

Коли він Устиг схопити шпагу з кинджалом і стрибнути у віконце, Конрад пізніше так і не зумів згадати.

Від приземлення хворий зуб зрадів.

— Припинити! Всевидющий Приказ! Всім залишатися на місцях!

Двоє чорних озирнулися. І мимоволі подалися назад, подалі від босого забіяки в нічній сорочці та ковпаку, з перев’язаною щокою.

— Ти куди, світлосте?! Здурів? Уб’ють!

— Бароне, обережніше!

Зуб палав і сіпав. Конрад ступив до непроханих гостей, змахнувши шпагою, і раптом відчув, як із кожним рухом клинка біль у триклятому зубі відступає. Для проби він виставив кинджал у третю позицію, прикриваючи бік. У яснах заворушився черв’ячок полегшення, згортаючись кільцем. Шпага зробила фінт, другий, окреслила півколо… О, щастя! Фон Шмуц зрозумів, що треба робити, і попереду заманячів привид спокійного сну без страждань.

Про такий народний засіб обер-квізитор і гадки не мав.

А головне — шарф! Ганебний шарф можна буде зняти…

Ніч завихрилася дзенькотом і брязкотом металу, круговертю тіней і тіл, гарчанням і криками. Барон був грізний. Чорні відступали під шаленим натиском, заважаючи один одному; щасливий обер-квізитор творив дива фехтування, намагаючись прорватися до горбаня, притиснутого до стіни стайні — коли той раптом охнув і лантухом осів на землю. Свою вбивчу зброю він упустив, і та зникла, наче крижинка, кинута в окріп. Майже відразу в радісних чорних, обертаючись, ударила пущена з богатирською силою голобля, збивши з ніг двох. Могутні лаписька схопили Конрада впоперек тулуба, відірвали від землі й потягли геть.

— Утікайте, йолопи! Він вас усіх повбиває! Я його довго не втримаю!