Розділ «Том другий ЧУРИХ»

І — баронові на вухо, гарячим шепотом:

— Ну їх, світлосте! Нехай рубають цього злодюгу. Він коня нашого вкрасти хотів…

— Коше! Відпустіть мене негайно! У мене зуб знову розболівся!

Обер-квізитор запекло пручався.

— Не пущу! Нехай ці спершу від’їдуть…

Постраждалі від голоблі вояки, лаючись, підводилися з землі, однак переслідувати барона з гомолюпусом не поспішали. Навпаки, переконавшись, що напівголого безумця тягнуть у будинок, вони, як по команді, обернулися до непритомного горбаня.

І тут барон з Кошем побачили таке, що рудий перевертень, забувшись, відпустив здобич, а барон тільки гикнув.

По стіні, освітленій парою вцілілих смолоскипів, униз і навскіс, метнулася сумно відома чорнильна пляма. Накрила лежачого конокрада, облила цілком, підхопила, ривком піднявши на дах, і розчинилася в пітьмі.

Грабіжники позадкували, виставляючи обереги від демонів, — у кого який був — і кинулися до коней.

— Ми ще повернемося! — без особливої впевненості крикнув останній, зникаючи за ворітьми.

— Ага, щас! — гмикнув Кош, скалячись. — Ти, світлосте, той… не сердься, га? Я ж як краще хотів…

Конрад лише рукою махнув: гаразд, мов, пусте.

Поки клієнталь з працівниками, покинувши рятівні льохи, поквапливо зачиняли ворота й вкладали в петлі важкий дубовий брус, обер-квізитор про всяк випадок уважно оглянув двір. Ні, обійшлося без жертв. На клинку шпаги, щоправда, виявилися сліди крові. Поранив когось… Цікаво, якщо б убив — зуб зовсім перестав би боліти?

Мабуть, що так, замислено відповів біль.

Охнувши, барон вийшов із плями світла від масляного ліхтаря, підвішеного над входом. Підвів голову. Поруч із житловим будинком клієнтели ріс височенний граб, і в гілках його баронові привидівся якийсь рух.

— Пане Тирулего, спускайтеся! Вони поїхали. І тягніть сюди врятованого. Вам допомога потрібна?

Біля стовпа, що підтримував накриття, валявся маленький білий медальйон. Барон нахилився й підняв цяцьку. Напевно, оберіг; хтось із вершників у поспіху загубив. Майстерно виточений з кістки, медальйон був підвішений на крученому, витонченому ланцюжку. За квізиторською звичкою Конрад хотів покласти знахідку в кишеню, виявив, що на нічній сорочці кишень немає, а ковпак для зберігання медальйонів зовсім не пристосований…

Начепивши медальйон на шию, він посміхнувся.

«Орден Темної Брані» І ступеня, зі стрічками й бантами.

За героїчну оборону кобили від конокрада.