Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Він не сказав, які саме це будуть гарантії. Але Анрі кивнула, не перепитуючи. Двозначне запитання в поєднанні з трьома кільцями сивого волосся на вказівному пальці та горщиком герані в кутку — до швидкого розв’язання проблем. Якби герань зривали, це натякало б на швидку втрату невинності, а якби поливали — обіцяло б клопітне виховання дорослої дочки. Але, на щастя, рослині дали спокій, перевівши в розряд непрямих ознак ділової удачі. Хвала Вічному Мандрівцеві. Будемо сподіватися, запропонований проект не передбачатиме зачаття вігілою-небіжчицею від лейб-шкідника у розквіті його професійних якостей.

Адже від чурихського гроса всякого сподіватися можна.

Зубний біль довелося довго вмовляти, перш ніж суворий пан змінив гнів на милість. Однак щойно барон стулив повіки, знадвору почувся стукіт — ні, гуркіт, шалений ґвалт! — немов у ворота клієнтели, розгойдавши колоду на ланцюгах, ломилася ціла армія доблесних загарбників.

— Відкривай! Швидко!

— Іду, іду…

— Скоріше! Свіжого коня мені!

— Ніяк неможливо, ваша милість. Всі коники в роз’їзді. Останнього для королівського гінця тримаю — йому ранком у дорогу.

Голоси наблизилися: напевно, горлатого поквапника впустили нарешті у двір.

— Плачу! Вдвічі!

— Та я б із радістю… Немає коників…

— Втричі!

— Та хоч мене сідлайте, ваша милість… Я повезу, рачки…

— Брешеш, негіднику! Он, під накриттям!

Стійла в стайні не вистачило, і частину коней дійсно залишили під накриттям, благо ночі стояли ще теплі.

— Це не мої, ваша милість. Камбар-біз, Конячий Бог свідок — не мої!

— Гей, виродки! За ворітьми лайтеся! Ти ба, занадилися репетувати під вікнами… Чесних людей розбурхувати…

Конрад упізнав хрипке каркання Аглаї Вертенни.

На крик баби ні запізнілий скандаліст, ані клієнталь не звернули уваги, сперечаючись на підвищених тонах. «Це вони даремно, — подумалося баронові. — Не буди лихо, поки спить тихо…»

Як у воду дивився.

— …купую!