Розділ «Том другий ЧУРИХ»

За огорожею струн арфи завмерли дрейгури. Мить, ще одна, і «умовно-живі» потяглися до виходу з кімнати, невлад бурмочучи: «Дякую за увагу! Дякую… за…» Хода в них розладналася, руки теліпались, але кімната порожніла з приємною швидкістю. Незабаром там залишилися тільки безумовно живі, з різними ступенями потрясіння.

— Справжній са-пей! — блідий від утоми й захвату, мовив гросмейстер. — Овал Небес, я багато читав про цих собак, але побачити са-пея в дії! Захищаючи сина хазяйки, він збив ауру впливу… Фантастика! Всі некротальні акценти подавлені до шостого шару. Думаю, зараз Кристофер спокійно спить.

— А ось нам навряд чи вдасться склепити повіки, — без особливої радості повідомив Фернан Терц. — То що, колеги, рушили назад?

Арфа профоса розвіювалася димом за вітром.

Здохла муха валялася на піску, біля ніг вігіли.

SPATIUM XXI

СХОДЖЕННЯ В ТЕМРЯВУ

або

ЖИТІЄ РЕНЕ КУГУТА, ПУЛЬПІДОРА Й ІДЕАЛІСТА

Схильність до чаклунства як природне вміння накопичувати й трансформувати ману рідко передається спадково. Шанс, що син чаклуна теж народиться чаклуном, не такий великий, як думають профани. Це тільки в дрімучої відьми з хутора Волохачі дочка або внучка — відьма, і край. Баби — діло тонке, особливо з простих. У простих дитя й на снігу здорове народиться, а в інших і в теплій спальні марніє. Авжеж, якщо обоє батьків чарівники, шанс отримати спадкоємця-чарівника помітно підвищується. І все-таки династій, де з покоління в покоління народжуються винятково діточки, схильні до Високої Науки, кіт наплакав.

Сотня родин на всю Реттію.

У сусідніх державах — не більше.

Рід Кугутів належав до згаданої сотні. Сім колін вправних пульпідорів у чоловіків, сім колін чутливих гербамедис у жінок. Особливим знанням теорії, дипломами й атестатами, так само, як і надзвичайними надлишками мани, Кугути похвалитись не могли. Проте кілька століть підряд, починаючи із пращура Петрока Забіяки, вони успішно замовляли землякам зуби й лікували пронос із золотухою. Порятунок від флюсу — і послаблюючий відвар упокійника бадьорого, замуровування дупла в гнилому іклі — і мазь radicula spumare із зігріваючим ефектом; висаджування зубної розсади — й суха суміш кінамуму, зірколиста, а також piperis kayana, що у поєднанні з рунною «шептухою» проганяє геть солом’яну трясцю.

На життя вистачало, і життя, зауважимо, безбідне.

Рене народився в Охломисі, містечку на південному сході Реттії, неподалік великого портового Навіполіса. Тут з’являлися на світ і всі попередні Кугути. Чубатий, чорноокий Ренька ріс паливодою та пробийголовою, не поспішаючи осягати премудрості сімейної науки, як старший брат Петрок, названий на честь знаменитого предка. Він волів ганяти з однолітками тінистими вуличками Охломиса, лазити через паркани — красти сусідські груші й горіхи, шпурлятися колючими каштанами в заїжджих «ціпов’язів», що приїхали торгувати медом і борошном; до посиніння хлюпався в річці Хохлушці, чистій і холодній, запускав у відчинені вікна місцевим куртизанкам дрібних черепашок-летяг, до останнього рубався з дружками в «буц», витрачаючи на гру монетки, подаровані матір’ю, — або ходив битися з такими, як сам, лобуряками з північної околиці, іменованої в народі «Варяженка».

Батько дивився на вихиляси нащадка крізь пальці: підросте — перебіситься, за розум візьметься. Так воно врешті-решт і сталося, але за доволі сумних обставин.

Втікаючи з саду пекаря Розенблюма й рятуючись від розлюченого пса, Рене навернувся навзнак з височенного паркана, просто об кругляк бруківки. Додому його дотягли приятелі, сумирні й перелякані. Сам Ренька йти не міг. Уміння матері вистачило лише на те, щоб утамувати біль, який розривав спину, за допомогою заговореного відвару маку. Спішно послали по Трістана Франінгера, ліцензованого медикуса-костоправа, що жив за два квартали від будинку Кугутів.

До чарівництва Тристан таланту не мав, зате мав диплом лікарської гільдії.

Високий і стрункий медикус, більш схожий на гвардійського капітана, довго цокав язиком і тяжко зітхав, оглядаючи Рене. Супився, відводив очі, не бажаючи зустрічатися поглядом з батьками хлопчиська. На щастя, він був добре знайомий з «Трактатом про спину» великого Алі Хуссейна, убитого туристанськими фанатиками за вилікування єретички Бібі-ханум. Костоправ розтер хворому спину грубою ганчіркою, змоченою оліями фурбійуна, рути й півників, попередньо зігрів забите місце компресами, потім наклав пов’язку з олеандра з пильнувальником, сагапеном і бобровим струменем. Ідучи, Трістан рекомендував упродовж двох тижнів пити відвар чорного нуту з аїром.

Наступні півроку запам’яталися Рене як суцільний кошмар, що складався з неможливості рухатися, міазмів покаліченого тіла, регулярних візитів Трістана й болю, що повертається разом із ним. Медикуса хлопчик вважав безжальним екзекутором, катом, що через день приходить мордувати жертву.