Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— Теофіль Стомачек, він же Міхаль Ловчик, втікач-нелегал з Бадандена! Будинок номер вісім по вулиці Другого Помилування, співмешканка — Брихта Ялова, злодійка на довірі… зганьблений двічі… тричі!.. Чотири рази!.. Записуй!

— Юне ледащо Фелікс Шахрай на прізвисько Гнилий В’юн зганьблений один раз!.. Двічі! Овідію, ворушися!

— Дядьку, не треба-а-а!!!

— Зганьблений! Зганьблений!

— Ганьба в сідницю! Двічі!

Клинки блискавками металися в тьмяному світлі ліхтаря, вражаючи невтомно. Старенький граф несподівано спритно відскочив до стіни, намагаючись не заважати. Доволі розумно з його боку, бо обер-квізитор розійшовся не на жарт. Видовище репетуючих і до смерті переляканих грабіжників дало йому більше задоволення, ніж вигляд порубаних на кавалки тіл. Кроків сорок барон гнав волаючу трійцю провулком, натхненно виконуючи «метеликове віяло Сет-Раббі» і смугуючи втікачів по філейних частинах. Врешті горе-бандити відірвалися від переслідувача і зникли в темряві.

Трохи захеканий Конрад повернув назад.

— Уклінно дякую вам, бароне! Ваші відвага та доблесть…

— Годі вам, графе! Будь-яка чесна людина на моєму місці…

— Чесна і мужня, бароне! Мужня! А це в наші часи не надто поширене поєднання, на жаль.

— Ви мені лестите… — Конрад, як і більшість його сучасників, був доволі чутливий до фіміаму лестощів, проте, постарався перевести розмову на іншу тему. — До речі, графе… Що привело вас у ці нетрі проти ночі?

— Ви не повірите, друже мій! Я заблукав! Вийшов прогулятися перед сном — і не зміг знайти дорогу назад. У вас у столиці надто заплутане планування. Особливо на околицях. І надто зухвалі розбійники. У моєму графстві всяка потолоч не ризикує нападати на людей шляхетного стану.

У останніх словах Рівердейла обер-квізитор вчув натяк на погану роботу Всевидющого Приказу. І знову поквапився змінити тему:

— Я проведу вас до готелю, графе. Нам по дорозі.

— Кличте мене просто, без церемоній — Ернест. Я перед вами в боргу. І не сперечайтеся, будь ласка! О, вибачте, я наступив на ваш планшет…

— Гаразд, не сперечаюсь, — жартівливо підняв руки барон. — Але тоді й ви називайте мене Конрадом.

— Ходімо, друже мій Конраде. Без вас я б, напевне, до ранку шукав дорогу. До речі, як ваша дуель? Сподіваюся, все пройшло добре?

Конрад дозволив собі посміхнутися:

— Цілком. Не гірше, ніж у провулку.

— Від душі поздоровляю! «Віяло Сет-Раббі» у вашому виконанні було чудове! Зважте: це не комплімент, а оцінка знавця. Хоча з лівої… Вам корисно трохи розслабити плече. А кисть при відтяжці, навпаки, закріплювати жорсткіше. Це дозволить скоротити амплітуду без втрати сили. А щодо решти — чудово! Хоч у підручник поміщай.