Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

Відповіддю графові ле Бреттен послужив молодецький регіт у три горлянки.

— Провідники в столиці недешеві, дідуню. Грошенят вистачить? Ану покажи!

— Що ви собі дозволяєте, добродію!

Різко додавши ходу, Конрад з’явився з-за рогу якраз вчасно, немов Добрий Геній у фіналі трагедії Томаса Біннорі «Зоря». Саме в цей момент один представник «голоти» охопив обуреного графа за петельки, а другий відважив старому ляпаса. Легкого — з поваги до похилих літ, для остраху. Сцена відбувалася під масляним ліхтарем — усе як на долоні. Двох розбійників барон бачив уперше. Третій, дрібний крисюк з розпухлим, як вареник, вухом, був знайомий.

Жертва стряпчого Терца, він ліз із ножем до пояса Ернеста Рівердейла, наміряючись зрізати гаманець.

«Даремно я звелів відпустити мерзотника…», — заднім числом дорікнув собі Конрад.

— Всевидющий Приказ! Всім стояти! Імена, прізвища, стан?

Якщо втомився і марудитися із затриманням не хочеться, кричи саме так. У розбійників відразу прокидається почуття протиріччя: їм — «стояти!», вони — навтьоки. Мовчки й моторно. Але спритна трійця чи то розгубилася, а чи дурне молодецтво в голову вдарило. Старого графа вони, щоправда, відпустили, і тепер мружилися, вдивляючись у темряву.

— Здоровенькі були! — вищирився майстер ляпасів, коли обер-квізитор виник у колі жовтого світла. — Та маленькі виросли! Герой-недомірок? Витязь у віслючій шкурі?!

— Агов, полурослику! — підтримав приятеля знавець чужих петельок. — Печи звідси!

А крисюк вищирився й захихотів.

Дуже добре, що трійця не втекла. Просто дуже добре.

Чудово.

Дві шаблі з вереском полишили піхви, а піхви полетіли в голови хамів. Скипівши від гніву, барон зовсім забув, що під пахвою в нього — не бойова зброя, а дуельні торохтілки, що вже змирилися із втратою вечірки в арсеналі. Втім, з першим ударом обидві шаблі зрозуміли, що вечірка — так чи інакше, там або тут, — вдалася.

— Теофіль Стомачек, він же Гвоздило, він же Куцопердий! — радісно зарепетувала Брюнхільда. — Ляпсус! Зганьблено один раз, у ділянку ключиці! Пиши, Овідію!

— Сика Пайдар, він же Фрегат, він же Яцек Малява! — підтримала товаришку Кримхільда. — Дві ганьби, щока та лівий бік! Овідію, чого спиш?!

У планшеті, кинутому під ліхтар, старанно зашурхотів стилос. Відблиски темного полум’я пробилися назовні, огорнувши планшет. Грабіжник на прізвисько Гвоздило з жаху позадкував, хапаючись за груди й очікуючи, що руки його зараз відчують кров. Однак крові не було, що викликало в грабіжника моторошні підозри.

— Чаклу-у-у-ун!!! — відчайдушно завив він, діставши Кримхільдою по шиї.

— Драпаємо! — охоче відгукнувся напарник, зганьблений додатково, навідліг по тім’ячку.

Крисюк з розпухлим вухом упустив графський гаманець.