Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

Кур’єр з’явився на порозі навдивовижу вчасно.

— Перепрошую, ваше сіятельство, служба. Служба й обов’язок честі. Я змушений вас залишити.

— Звісно, бароне! Ні в якому разі не смію вас затримувати! Бажаю удачі… о… ці тарілки надто крихкі!..

— Дякую вам, графе.

Церемонно розкланявшись, барон поквапно вийшов.

У пакеті виявився результат запиту: убогі архівні дані на загиблих квесторів. Часу до заходу сонця залишалося мало, і Конрад відклав папери на потім. Коли він залишав свої нові аспідно-чорні апартаменти, у відкрите вікно залетіло знайоме «лелеченя» — точна копія денного посланця.

«Його світлості, Конрадові фон Шмуцу, особисто в руки.

Високоповажний колего!

Доводжу до Вашого відома, що в процесі подальшого вивчення кулі-обсервера мною встановлено: після відомих подій минулої ночі, але ще до того, як обсервер опинився в палатах Тихого Трибуналу, з кулі було знято копію. Встановити особу копіювальника доступними мені методами неможливо.

Щиро Ваша,

вігіла Генрієтта Кукіль, м. н. к.»

Овал Небес перевертався на ребро, скидаючи сонце у володіння Нижньої Мами. Сонце червоніло, як рак у киплячому пиві, вертілося вередливим немовлям у колисочці й котитися спати не квапилося. Цілком зрозуміла уповільненість, навіть якщо врахувати, що час би й звикнути. День переходить у ніч, ніч — у день, кружляє вітер, плине ріка, і нікому це мудрості не додає, всупереч завірянням пророків давнини.

Конрад зітхнув і озирнувся.

Місце за обителлю Веселих Братів, журливих ненажер, похмурих п’яниць і нудних розпусників, здавна вподобали дуелянти всіх мастей. По-перше, тут нема зайвих очей, а ченці виявляють до забіяк виняткову, часом аж образливу байдужість. По-друге, тут гарно, особливо ранньої осені. Обпечені жартівником-листвянчиком, напередодні сумної пори, коли починається невблаганний місяць-падень, дерева палахкотять велетенськими смолоскипами. Трава на лузі стала жорсткою, але досі зберігає зелену барву літа. Стіни обителі, всуціль у тріщинах і виступах, нагадують шкуру могутньої вивірни, вкриту лускою, у звивистих патьоках крові — листя отруйного плюща, що обвив стіни, набуло аж багряного відтінку. Від струмка тягне вогким холодком; протікаючи нижче, в улоговині, струмок значно полегшує роботу лікаря по закінченні двобою.

Втім, сьогодні лікар не знадобиться.

Хіба що корнета згарячу шляк трафить.

— Спізнюєтеся, вельмишановний пане! А я ж попереджав…

— Перепрошую, — тон вибачення і, головне, полум’яний погляд юного Лефевра надавали словам прямо протилежного значення. Дивись, не дочекається, щоб у горлянку вчепитися. — Затримався, вмовляючи секундантів. Боягузи! Нікчемні душі! Людці! Відмовлялися, посилалися на мерзенні обставини… Тільки найближчі друзі, найвідданіші…

— Ви привели секундантів?! Вам що, ніхто не спромігся пояснити…

— Не бачу потреби в поясненнях, добродію! Тим більше перед поєдинком честі!