Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

Потай Холера підозрював, що бос не буде здивований чи розгніваний.

SPATIUM XII

СТРАСТІ В БУДУАРІ

або

НААМА ШАВАЗІ, ЧЛЕН НАЙВИЩОЇ РАДИ НЕКРОМАНТІВ ЧУРИХА

— Номочко, опам’ятайся!

— Іди геть, бридкий… Ще рано…

— Номочко… Тромбон кличе!..

— Язик вирву! Дай доспати, пустодзвоне…

— Номо! Цур тобі! Я таки одного разу онімію, і ти проспиш замах!

У охоронного дзвоника були дві чесноти й три недоліки. Серед чеснот значилися відданість і тонке чуття до збурення ефірного середовища; серед недоліків — настирливість, панібратство і претензії на почуття гумору. Все це залишилось у спадок від баштового цура, проклятого Наамою за втручання в еротичні сни та підсадженого у дзвоник. Цурам належить охороняти, а не снитися, де треба й де не треба. От нехай і охороняє. А у вільний час може за сумісництвом навівати мрії на шовкові вії. Якщо завгодно, зі своєю епізодичною участю у вигляді Бови Єруслана Лазаровича, палкого витязя-хідця. Нам не шкода: на одного витязя більше, чи менше…

Наама Шавазі розплющила очі.

У вікно спальні було добре видно Вежу Таїнств. Її завжди добре видно в понеділок за будь-якої погоди і в будь-який час доби. До ночі з четверга на п’ятницю, коли вежа, відповідно до чарів Просперо Кольрауна, почне саморуйнуватися, ще довго. Встигнемо намилуватися. За роки чари повивітрювалися, Вежа Таїнств руйнувалася мляво, нудно — ну, тиньк у Залі Оргіастів посиплеться, фрески цвіллю затягне або каналізацію прорве… Минулого тижня сірчаним газом смерділо, невідомо звідки… Словом, відбудовувати вежу наново у поті чола, витрачаючи ману відрами й коритами, більше не було потреби.

Дрейгури справлялися з дрібним ремонтом без допомоги чарівників.

Ох, Просперо… Який чоловік!

І чого б йому не прийти до Чуриха просто так, у гості, на скибочку пудинга?

Простягнувши білу, витончену ручку, Наама взяла з тумбочки, що пританцьовувала від нетерплячки біля ліжка, флакон з відваром пуп’янків грішниці младої. Змочила шию, ширше розкрила комір нічної сорочки, провела вологим пальцем між грудьми. Якщо цур у дзвонику знову підняв паніку на порожньому місці — девальвую. До одної п’ятої номіналу. Або примушу видзвонювати ораторію «Дар Валдаю» з кінця до початку. В нашого блудня від музичного мистецтва висипка по бронзі й гравірування тьмяніє…

— Ось! Я казав! Я дзвонив!

Вікно з видом на Вежу Таїнств заступив смерч спатіуму, що відкривався. За спектром легко впізнавався особистий візитарій Наами обмеженого користування, і чарівниця подумки вирішила девальвувати панікера до однієї восьмої, а потім звеліти тричі віддзвонити «Веселу Панахиду» у фа дієз мажорі.

— Ага!