Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— Спасибі, не треба, — вігіла посміхнулася, забувши, що в мавпячій личині посмішки малопривабливі. — Я стомилася і вередую. Із задоволенням гуляла б із вами до ранку, кокетуючи й теревенячи про дрібниці, але… Треба, щоб ви якомога швидше опинилися в готелі. Сподіваюся, ваші майбутні соратники ще не сплять. Отож, не криючись, привселюдно розкажіть їм те, про що довідалися від мене в цирульні.

— Усе? — вжахнувся Конрад.

— Ні, звичайно. Я маю на увазі могили, де замість квесторів виявилися дрейгури. І обов’язково повідомте, що дрейгур згорів при спробі його допитати.

— Навмисний витік відомостей? Генрієтто, я все зроблю, як ви просите. І навіть не запитуватиму навіщо. Вважайте, що я кинув каштан, куди наказано.

Попереду з’явилися перші ліхтарі бульвару Олігархів.

— Що ж, мені — ліворуч, вам — праворуч. Удачі!

Вона затнулася. Напевно, треба сказати щось іще. На барона чекає похід; на тебе, подруго, — теж не ароматичні ванни з квінтетом сопілкарів. Чужі люди з відомств-конкурентів: залізний чепурун-квіз і в’їдливе стерво-віга. Знайомі два дні…

Душа була не на місці — немов до душі Генрієтти Кукіль срібнобородий чаклун підшивав дві зайві тіні, троє гучних імен і вісім сумних перспектив на майбутнє.

— Удачі! Коли справа благополучно ляже на полицю в архіві, ми ще погуляємо з вами до ранку…

Награна бадьорість у голосі барона дзенькнула фальшивою монетою. Він і сам це зрозумів, зніяковівши.

— Обов’язково, ваша світлосте. Не лізьте даремно на рожна, добре?

— І вам рожнів поменше, пані…

Конрад фон Шмуц рвучко нахилився, взяв руку Анрі; лоскітно вколов вусами, поцілував.

Пішов і жодного разу не озирнувся.

Гарна прикмета.

Енох Лафута, п’яниця, якого лиха дружина не пустила ночувати, хитнувся і протер очі. Весь цей час він стояв у проході між будинками, спершись на стовбур старої акації, щоб не впасти. Моряк із мавпою не бачили п’яниці, зате Лафута чудово бачив обох. І не міг надивуватися. Чи то моряк так напився, що розмовляв з дурною мавпою? Чи то він, Енох Лафута, настільки п’яний, що бачив, як мавпа відповідала матросові, потім матрос поцілував мавпі лапу, і обоє розійшлися в різні боки?

— Іди, іроде! — закричала з вікна дружина в пароксизмі милосердя. — Спи вже…

Енох викинув з голови дурне видиво й пішов.

Повернувшись додому, Анрі роздумала лягати спати. Часу на відпочинок залишалося мало, на віщі сни годі розраховувати — ці парами не ходять! — а вставати так чи інакше довелося б за півтори години до світанку.

Зітхнувши, вона заходилася накопичувати ману за рецептом тітоньки Есфірі.