Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

Померлі скуповувалися з дотриманням цивільного кодексу, розділ «Нерухоме майно», стаття «Фізичні тіла: оренда і найм». Прискіпатися нема до чого. Для некромантів такі штучки — звичайне явище. Фернан підозрював, що частину мерців просто викрадають з могил, без оформлення угоди та сплати мита, але довести нічого не міг.

І не прагнув: Дозор Сімох цікавлять зловживання магією, а за державу профосам не прикро.

На початку літа відбулося підозріле знайомство Чуриха з лицарями Ордена Зорі, квесторами сезону. Чурихські некроти — надто практичні добродії, щоб без важливої причини шукати дружби безневинних ідеалістів. Коли ідеал потрапляє до рук магів певного профілю, він здатен втілитися в життя із привітністю шовкового шнурка, присланого вам додому місцевим диктатором.

— Ідеали? Світло й Темрява?! — Ні, добродії мої. Азарт і марнославство, ось їхнє справжнє ім’я. Я не люблю ідеалів. Одного разу вони зламали мені життя.

— Як саме?

— Мені шкода, серденько. Згадувати минуле я не люблю ще більше.

— Вибачте…

Квесторів було шкода. Молодь, проблеми росту, шило максималізму, загнане в юну задницю по саме руків’я… Розіславши листи родинам лицарів, Фернан щиро сподівався, що за дружбу з Чурихом патріархи всиплють жовторотим по перше число. Він не знав, що спізнюється, що здається у своїх благих намірах кумедним, як лікар-недоук, що напуває прокаженого настоєм шульжені скверної.

Коли барон, повернувшись до готелю і заставши безсонний з’їзд родичів, почав розповідати про малефіка Мускулюса і його подвиги на цвинтарі Вторинної Інкарнатури… О, Фернан відразу нашорошив вуха! Тут не обійшлося без чурихських витівок. Якщо казенні сищики не зуміли допитати дрейгурів, зламавшись на «язиці вішальника», то профос цілком покладався на свою майстерність блокатора. У столиці зараз перебував Гувальд Мотлох, верховний архіваріус Дозору Сімох — зв’язавшись із ним, профос переконав Гувальда відшукати досвідченого розверзача із числа магів, що таємно співпрацюють з Дозором, щоб той розкрив для Терца потрібну могилу і провів допит.

У Фернана були особисті зв’язки в магічному середовищі столиці, але не скористатися контактами верховного архіваріуса було б гріх.

— Прокляття! Колись, ще до навернення, я й сам чудово розкрив би поховання!

— І підняли б дрейгура? Ви з некромантури?

— Серденько, не хапайте мене за язик. Ні, я не з некромантури, як ваш чудовий голова Трибуналу. Але дрейгура підняв би хоч за шкірку, хоч за хлястик. Правда, молодий Фернан Терц не зумів би блокувати корінь «язика вішальника»…

— Розумію.

— Нічого ви не розумієте, хороша моя. Нічогісінько. З вашим доленосним профілем такі речі…

— З моїм доленосним профілем добре відомо, що в людей дві руки. Але відразу в обидві доля нічого не дає!

— Гм… Беру свої слова назад. І перепрошую за різкість.

— Повернімося до теми розмови. Архіваріус Гувальд обіцяв вам допомогти?

— Так. Гувальд обіцяв допомогти.

Залишалося небагато: довідатися, у яких саме могилах лежать дрейгури — учасники нальоту на «Обитель героїв». Не перекопувати ж весь цвинтар згори до низу?! Випитувати дислокацію потрібних могил у Марії Форзац профос роздумав: добровільно ця пані й слова не вимовить, а вчиняти блокацію в готелі, у присутності пильного са-пея, не хотілося. Зачепити вігілу? Дозор не заохочував насильства щодо співробітників Тихого Трибуналу.