Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— Стули пельку! — вищирився на нього Гвоздило. — Відлупцюю! Дивися, Родні…

Він повільно підняв праву руку, намагаючись, щоб тінь виразніше лягла на стіну.

— Бачиш?

— Бачу.

— А тепер?

Гвоздило підняв ліву.

— Начебто, двоїться… Це від шмурдяка. Кріпкий, з-зараза!..

— Кріпкий, кажеш? Тоді пий і слухай. Почалася ця бодяга п’ять років тому…

Малий на скрині безнадійно запхинькав.

SPATIUM XI

СТРАЖДАННЯ МОЛОДОГО ЗЛОДІЯ або РОЗПОВІДЬ МІХАЛЯ ЛОВЧИКА, ПРОЗВАНОГО ГВОЗДИЛОМ

Дивні гості підсіли до них у таверні «Осел і Ружа», у портовій частині Бадандена. Міхаль Ловчик, Санчес Прочухан і ще двоє кузарів — Франтішек Дубар і Перчений Лис — зайшли туди промочити горлянку перед трудами неправедними. Мандрівці ж заявилися в таверну, коли злодійський квартет не встиг пропустити й по першому кухлю. Відразу рушили до їхнього столу, хоча вільних місць навколо вистачало. Розсілися по-хазяйськи, махнули тавернеру Ляхові Варенику:

— Гей! Сулію «Чікимальпи»!

Чорний малабрійський бальзам «Чікимальпа» — пійло рідкісне, дороге. По голові б’є веселіше за кувадло. Так само ввертає, якщо накуритися потерті від гірських сироїжок, що ростуть на околицях Рагнарської ущелини. І похмілля від «Чікимальпи» не буває. Або встанеш вранці бадьорий і повний сил, або взагалі не встанеш.

Лишишся лежати забальзамований.

Від закуски панове-мандрівці відмовилися. Було їх троє: один старший, з акуратною борідкою кольору воронованого срібла, і двоє молодших — рум’яні, плечисті здоровані. Мабуть, батько із синами. Стан? Рід занять? За одягом не визначиш. Вбрання добротне, без зайвих розкошів; шпаг немає, при поясі — невеличкі кинжальчики в піхвах. Нетутешні, це точно. Тутешні тесакам віддають перевагу.

Дубар рогом поперти хотів, набичився і передумав.

Послав до Нижньої Мами, для форсу.

— За хороших людей, — підняв кубок срібнобородий. — За майстрів хитрої справи.

Випив і публіку поглядом вивчає.