Розділ «Дуель»

Три кухлі, три важких кухлі з доброї червоної глини, до того ж перший — повнісінький пива, вцілили чаклунові в голову. Тацею Тьяден дістав непритомного Мускулюса вже на підлозі. Добре хоч плазом, а не ребром.

— Гей, жирний! Швидше!

— Сам ти жирний! Сопля кручена!

— Це я сопля? Гаразд, ворушися! Якщо встигнемо, я тебе не боляче вб’ю!

Замість відповіді Тьяден скрутив фігуру з трьох пальців. І кинувся за чорнявим, намагаючись не відставати.

Це був зоряний час Авґуста Пумпернікеля.

Хто, як не він, в остаточному підсумку організував (наклепницьке «спровокував» відкидаємо з обуренням) сьогоднішнє грандіозне дійство? «Я! Я!! Я!!!» — про це дуже хотілося кричати на всіх перехрестях, щоб кожен зрозумів, усвідомив і перейнявся величчю моменту. Щоправда, реттійці чомусь не горіли бажанням слухати натхненні промови Пумпернікеля. Хіба трійця авдиторів казначейства, яким з обов’язку служби слід було слухати свого славетного проводиря. Утім, такі дрібниці не могли затьмарити тріумфу. І головне: тріумф цей можна було зважити, оцінити й полічити, розплакавшись від щастя.

Отже, «Мене, текел, фарес!» — як у подібній ситуації казали предки.

Для проведення зразково-показової дуелі Його Величність король Едвард II (Другий) особисто виділив найкращу арену розмірами 288x112 ліктів, а отже — площею 32256 (тридцять дві тисячі двісті п’ятдесят шість) кв. ліктів! На трибунах було 4848 (чотири тисячі вісімсот сорок вісім) сидячих місць, і скарбник мав честь спостерігати повний аншлаг. Також у проходах юрбилося 346... ні, вже 347 (триста сорок сім) глядачів, яким не дісталося сидячих місць! Разом — 5195 (п’ять тисяч сто дев’яносто п’ять). Це не враховуючи дітей на руках і ворон над ареною! На облаштування дуелі, згідно з найвищим указом, було виділено зі скарбниці 203 (двісті три) бінари 11 (одинадцять) монів і 4 (чотири) децими. Щоб пам’ять не стерлася у віках, оспівати дуель з’явилися 2 (двоє) приват-літописців, 6 (шість) переписувачів, 17 (сімнадцять) бардів, і 1 (єдиний і неповторний) Томас Біннорі. Їх менш заможні й шановні колеги, втративши надію опинитися серед глядачів, готувалися оспівати подію заочно. Прикрасивши дуель у 2, З і навіть 10 (удвічі, утроє й удесятеро) разів.

«Так хоч би й у 100 (сто)!» — радісно думав Пумпернікель.

Промінці цифр танцювали в очах скарбника.

«Його Величність, — бубонів у захваті внутрішній голос, — Едвард II (див. вище) був одягнений у мантію, оторочену горностаєм, прикрашену на комірі 12 (дюжиною) кистямурів голубої води, загальною вартістю 342 (триста сорок два) бінари й 6 (шість) монів. Чоло монарха вінчала корона, оцінена відповідно до квартального опису...»

Троєкратний рев фанфар збив з думки. Скарбник поморщився, колупнув мізинцем у вусі. «Який дурень вирішив почати свято вчасно?» По трибунах прокотилася хвиля пожвавлення. Його Величність підвівся в ложі, махнув рукою: починайте!

— А-а-а!!! — делікатно відгукнулися трибуни.

Відкинулися краї двох наметів, сріблистого й фіолетового. На арену вийшли капітан лейб-варти Рудольф Штернблад і Просперо Кольраун, бойовий маг Реттії. Форма одягу парадна; капітан при шпазі, маг при посоху. «Зброя» поки що залишалася в піхвах, тобто в наметах.

— О-о-о! — оцінили вихід трибуни.

Зійшовшись у центрі арени, дуелянти відсалютували королівській ложі. Потім стримано кивнули один одному.

— Можеш зробити «Трубний Глас»? — запитав Штернблад у мага.

Просперо від подиву злегка підняв ліву брову, що в цій ситуації було неприпустимою витратою сил і енергії. Але кивнув з гідністю. Важко мати спокійний вигляд, коли в душу напаскудила зграя перелітних грифонів. Тут або нюхай, братику, або розгрібай. Одне тішило: хлопчисько в безпеці. Все інше неважливо. Ганьба, втрата репутації — неважливо. Якщо Рудольф хоче щось сказати, нехай говорить. Хоч ненадовго відтягнути мить приниження...

Маг торкнувся яскраво-синього кристала під навершям посоха. Сунув посох під ніс капітанові: