Розділ «Дуель»

— Ми можемо розраховувати на вашу допомогу, майстре Просперо? — волхв, лисий, як коліно принцеси Ізабелли, говорив стримано, без зайвих ефектів, але маг прекрасно почув кожне слово.

— Зрозуміло, майстре Юхибболе!

Аччендарій із задоволенням кивнув у відповідь. Його колеґа сплів із пальців складну фігуру, третій волхв негайно впав у зв’язок-транс, а Просперо Кольраун ударив ціпком об землю, дочекався, поки навершя замерехтить у ритмі па-де-ґрас, і розчерком каліграфа зобразив Руну Термінового Виклику. У поєднанні з крипто-закляттям «Очі Сили» ця Руна забезпечувала чистоту слідчого експерименту.

На арені, за дюжину кроків від дуелянтів і їхньої знесиленої «зброї», виникло глянсове бісеня — менше ліктя заввишки, зате із грайливими ріжками. Гудучи басом, воно закружляло в танці. Швидше, ще швидше... Гул наростав, танцюрист перетворився на гаспидно-чорний смерч, хлюпаючи білястою гривою; у воронці виразно проступила перлина двадцяти ліктів у поперечнику. Обертання сповільнилося, аччендарії в унісон крикнули: «Гей-го!» — перлина спалахнула, просвітліла...

На ній відобразилося: капітан Штернблад віддає розпорядження Мартінові Гофферу перед від’їздом у Ла Фейрі.

Трибуни солодко зойкнули, припавши, так би мовити, до замкової щілини на більш ніж законних підставах. Куля-обсерватор мала чудову особливість: з будь-якого її боку картина, що відображалася, мала однаковий вигляд, тож усі все бачили звідусіль.

...Ага, ось уже Просперо відправляє в дорогу Мускулюса разом зі здивованою «зброєю». Тракт Св. Архипа, нічліг у Тихому Вирі, селі біля віконтства Геззим, знову дорога, поворот на графство — все це мигнуло в перлині за лічені миті. Харчевня «У Старого Ніка». Зміна картинок сповільнилася за помахом руки лисого волхва. Ось Тьяден, прив’язавши коня, входить у харчевню, ось розмова Мускулюса й Гоффера, так недоречно перервана хлопчаками...

Дивлячись, як пивні кухлі, бризкаючи шкалками, розбиваються об голову чарівника, капітан Штернблад відчув приплив гордості. Моя школа! А таця — це вже імпровізація, хоча й цілком удала. Мускулюс без п’яти хвилин магістр, це ж вам не абищо!..

Як видно, Просперо Кольраун з таким же відчуттям спостерігав, як падає, приголомшений закляттям, Мартін Гоффер.

Далі були скажені перегони по нічній дорозі.

«Йолопи! Куди звертаєте?! — мало не викрикнув уголос Рудольф. — Там же Ельф’ячі Кущі!»

Як у воду дивився. Перлина тужно завила, і відгомони стягнулися колом навколо юних вершників. Коні здійнялися дибки, скинувши вершників, і помчали у тьму. Мажонець ледве встиг запалити ялинову гілку, як трійця гомолюпусів накинулася на здобич. Хлопцям іще пощастило: інші перевертні, мабуть, віддали перевагу конині. Ватажка звалив Чорнявий: смолоскип ударив жах-сполохом просто у вискалену пащу. Просперо оцінив управність учня, відзначивши, що на заняттях у чорнявого жах-сполохи виходили недієвими, зате смердючими. І майже одразу схвально гумкнув капітан: два ножі засліпили другого гомолюпуса, Тьяден наліг на звіра, ламаючи хребет...

Третій стрибнув хлопцеві на плечі, тягнучись до горла.

Бойовий маг нашвидку «прощупав» Тьядена. Усе гаразд, укусів немає — лише подряпини від пазурів, однак «чисті».

Одне слово, третього хижака добивали вже вдвох, застромивши в горлянку березовий кілок і кілька разів провернувши. До ранку мажонець із забіякою добрели до млина, де випросили глечик молока й окраєць свіжого хліба. Також мірошник, а по сумісництву — відун і добра душа, вказав коротку дорогу на Реттію.

Рудольф Штернблад, відвернувшись, скрипнув зубами. Знав він цю «коротку дорогу». І пику мірошника запам’ятав. Треба буде з’їздити, віддячити...

...На скнару-лепрекона, що перераховував золото у своєму горщику, хлопці наткнулися пополудні. Гном злобливо сичав, поки Чорнявий намагався навіяти лепреконові дещицю приязні до гостей, потім харкнув «завмиранням» і рушив перетворювати мажонця на жабу. Не дійшов: у потилицю виродкові вцілила його ж власна золота монета. Лепрекон обернувся, багровіючи від гніву, й одразу ж отримав наступною монетою в око. Важкі кругляки сипалися градом, купчастість влучень була на висоті, затюканий гном кинувся збирати багатство, і майже зібрав, коли його по тім’ячку вперіщив горщик з половиною золота.

Півтори години, очікуючи, поки закінчиться дія «завмирання», Тьяден волік Чорнявого на собі. Та й потім ноги в мажонця запліталися, він ішов, як п’яний, спотикаючись і мало не падаючи в яр. На Галявину Фей учні вибрели в сутінках. Тьяден застиг, милуючись хороводом красунь, одягнених у місячне світло; розум скаламутився, забіяка ступнув до фей, нічого не усвідомлюючи, у таких випадках найкраще допомагав «Грім-з-Ясного», але Чорнявий просто не вивчав цей розділ замовлянь. І застосував перше, що зміг згадати з бойового розділу. Цілком достойно, на думку Просперо. Щоправда, вцілило не у фей, а в Тьядена: приголомшеного забіяку вдалося відтягнути подалі від хороводу, крізь шипасті кущі ґлоґу. Утім, не без користі — пекучі колючки швидко привели хлопця до тями!

До світанку, коли вони заблукали в Гнилій Драговині, нічого примітного не сталося. Хоча, звичайно, пошуки виходу й порятунок чорнявого з болота доставили глядачам чимало хвилюючих митей.

Капітан Штернблад посміхнувся: