Розділ «Дуель»

Клятий посох! Як чарівник міг забути про нього?! «Трубний глас» слухняно працював на благо скандалу, і глядачі чули все, до останнього слова. Від солодкого передчуття облизнулися 5542 (п’ять тисяч п’ятсот сорок два) язики, моргнули 11083 (одинадцять тисяч вісімдесят три) ока, а 55420 (п’ятдесят п’ять тисяч чотириста двадцять) пальців забарабанили по підлокітниках сидінь. Лише двоє очей, не врахованих у загальному реєстрі, блиснули дальньою блискавицею. Його Величність Едвард II підвівся в ложі:

— Припиніть! Що за хлоп’яцтво!

— Хлоп’яцтво! — самозабутньо завили трибуни.

— Я забороняю безпосередню дуель!

— ...Ду-ель!

— Панове, ви чуєте?!

«А як щодо заколоту? — з усією чемністю, але більш ніж виразно запитали вірнопіддані трибуни. — Такого собі маленького, добропорядного бунту?! Ми розуміємо, монарша воля, те-се, але народ жадає... І не хлібом, знаєте, єдиним!..» Бачачи, що дуелянти в запалі суперечки цілком здатні ослухатися наказу, короля оточили колеги Просперо в мистецтві бойової магії. Будучи поодинці значно слабшими за Кольрауна, вдесятьох (таємною мовою тари, «гуртом») вони були грізною силою. До арени рушила лейб-варта, посилена гвардійцями-пікінесами. І чарівники, і солдати відверто нервували. Потай страшачись конфлікту, оскільки чудово собі уявляли його руйнівні наслідки, вони радше хотіли б побачити дуель століття, ніж заважати події. Флюїди бунтарства й здорової допитливості, удосталь випромінювані юрбою, заражали швидше від чуми. Поодинокі глядачі, виявивши незвичайну передбачливість, проштовхувалися до виходів, але навіть ці одинаки щомиті оглядалися: хто кого?! Ні, все-таки: хто кого?!

Усе йшло чудово, з кожною хвилиною роблячись іще гірше.

— Стійте! Не треба! Ми будемо...

— ...Битися! На смерть!

— Ми ось...

— Ось ми...

Тиша зашморгом перехопила горло арені. Від північного входу, шкутильгаючи, спотикаючись і підтримуючи один іншого, поспішали двоє хлопців. Точніше кажучи, дуже хотіли поспішати, а виходило не дуже. Більший буквально волік на собі чорнявого, меншого, пихкаючи, мов загнаний троль, а Чорнявий бурмотів Колінну Змову, від якої Здоровань сяк-так, але тримався на ногах.

— Що ви тут робите, мерзотники?! — у цьому питанні маг з капітаном виявилися на диво одностайні.

— Битися!.. — Здоровань поклав чорнявого до ніг Просперо. — До переможного кінця!

Замість відповіді Чорнявий лише люто зойкнув, коли Колінна Змова перестала діяти, і більший сів йому просто на живіт. Рудольф Штернблад кинувся знімати свого важкого героя з чужої «зброї», попутно масажуючи йому стегна; Просперо Кольраун пасами почав відновлювати сили свого виснаженого чарівничка, — але обидва одразу припинили ці дії, зробивши вигляд, начебто нічого не відбулося. А раптом вирішать, що навмисно перед дуеллю?! Що всупереч кодексу?! Що проти честі?!

— Ду-ель! — дев’ятим валом ударили трибуни. Але шторм глядачів розбрівся вщент, налетівши на крик королівського бірюча, стократ «підзвучений» зусиллями трьох волхвів-аччендаріїв:

— Увага й покора! Говорить король!

І, дочекавшись гробової тиші:

— У цій ситуації Його Вєличність не бачить іншого виходу, крім як провести публічне розслідування того, що сталося. Приступайте!