Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Співай, Співе! — озвався принишклий Золота. — Співай, і хай їм грець, усім злодіям, ворогам! Співай. Ти ще напишеш пісню, яка вилікує людей від страху…

— Щось ми забалакалися! — підхопилася Білка. — Ви з дороги, й скоро нова дорога. Треба набратися сил. Гайда по лавках.

Ранок, крім захмареного неба і туману, приніс тривожну звістку. В село в'їздили Чорні Вершники.

Білка нашвидкуруч позбирала їхні речі, відчинила непомітну ляду і заштовхала усіх до льоху. Щойно заховала, як заіржали знадвору коні, хтось загрюкав у двері:

— Відчиняй! Іменем Ахрумана!

— Зараз, зараз, я ж ще не одягнена! — кричала Білка, приховуючи сліди перебування гостей.

— А нам так і краще! Ги-ги-ги! — розреготалися за дверима і почали їх ламати.

— Та зараз, зараз іду! Тільки двері не ламайте! Хто мені їх потім вставляти буде? Може, ви?

— А може, й ми! Знаєш, як ми вставляємо… двері? Ха-ха-ха!

Та ламати двері не стали, а дочекалися, доки відчинить. Одразу ж почали обшук. Перекидали лави, залазили до печі, лізли на горище… Вдова мовчки дивилась на той безлад і нарешті сказала:

— А може, скажете, що шукаєте? Золота-срібла я не маю…

— Знаємо, що шукаємо! Знайдемо, скажемо!

— То я ж можу помогти! Заради Великого Ахрумана… Мо’ бачила що? То все скажу…

— Ніхто чужий у село не заходив?

— Чужий… Дайте подумаю… Та ні.

— Молодий такий, лисуватий, Співом зветься!

— А що ж він накоїв?

— Що? Злочинець, підбурювач, вбивця і шпигун! — гарикнув командир загону, невисокий діжкуватий вусань. — То бачили що?

— Та ні, нічого, ніхто в село не прихо…

— А чого мені здається, що ти брешеш? Що вчора таки прийшов до села молодий хлопець у супроводі двох зільників, чоловіка і жінки? Га? Було таке?