Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Скажу, що ви були чарівниками і втекли. Вони мені повірять…

Коли село лишилося далеко позаду, Бось проказав:

— Не повірять…

— Що? — перепитав Боримисл.

— Кажу, не повірять.

— Чого?

— А того, що я його обманув. Злидні таки покинуть це село.

Віт лише усміхнувся. Проте Боримисл не заспокоївся:

— Скажи, а чого вони тобі вклонялися?

— Хто?

— Та злидні.

— Кому?

— Та тобі!

— Гм-м… Коли? Не пам’ятаю… Який вогкий туман! До кісток просякає! Довго нам ще йти?

— Йти недовго, але я бачив, як вони вийшли зі стін і…

— Не знаю. Не бачив. Просто так привіталися! Кажеш, ще недовго? Скільки?

Віт слухав їхні теревені. Бось хвилювався. І уникав відповіді. Дивно. Що за загадка? Чи йому таки вклонялися? Чи Боримисл у темряві не розібрав?

— А чи не роздобути нам коней? — спитав Боримисл.

10

— Я не один такий. Нас, співців, багато! Ми ходимо містами і селами, співаємо людям про свободу і щастя! Нас переслідують, ловлять, вбивають, та ми не здаємося. Народ нас підтримує! — хлопець говорив, говорив, говорив, і ніяк не міг спинитися. — До речі, як вас звати? І хто ви? Чим займаєтеся? Мене Співом кличуть. Я пісні складаю і співаю.