Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

І безтілесною тінню він шугнув просто на середину галявини. Ось він зняв з руки одного павука, й Рутенія побачила, як червона плямка сіла на голові вартового й почала рухатись по колу. Так само Золота обійшов усіх вершників. Хлопець під деревом не відривав очей від дивного чоловіка. Золота ж уважно оглянув кожного й раптом голосно проказав:

— Виходь. Усі сплять.

Рутенія і хлопець від несподіванки зіщулилися, чекаючи, що вершники зараз скочать на ноги — та вони лише порохкували уві сні і переверталися з боку на бік. Тоді вона підійшла до хлопця.

— Давай траву, — сказала Золоті.

Той уже й сам був поруч і накладав розрив-траву на мотузяні вузли.

— Заплющте очі, — наказав Золота.

За мить пролунав вибух. Хлопець застогнав, але швидко стогін змінився радісним вигуком:

— Я вільний. Спасибі вам, добрі люди! Свобо…

— Потім, потім! Втікаймо. Сон-павуки — це добре, але береженого й боги бережуть!

9

На тлі чорних дерев’яних стін з’являлися нові тіні. І вже за мить хата наповнилася істотами, дуже схожими на Бося.

Злидні вклонилися Босеві і не звернули щонайменшої уваги на решту. Боримисл втиснувся у стіну: він знав, що буває з людиною, коли до неї чіпляється бодай один злидень. Тут же їх було стільки!

Злидні зачали шепотітися: «він знає… ми… село наше… піти… злякається… піти… з’явитися…»

Розмова закінчилася, й злидні розчинилися в тінях. Бось сяяв.

— А ми врятувались!

— Ага! А він про це знає? — спитав Боримисл, кивнувши на Воротила.

— Скоро дізнається. Поки він спить, сюди ніхто не поткнеться. А спати він буде до самого ранку. Може, й ми перепочинемо? Тут тепло…

— Чекай! А порятунок? Що треба робити? — спитав Боримисл.

— Вам нічого. Треба погомоніти з цим Воротилом — і ми будемо вільні.

— Ось так просто…