Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— От так гепнув! Та він же мертвий!

— Який мертвий? Живісінький! Дихає… трохи.

Настало затишшя, а потім голоси заговорили знову, але вже спокійно:

— То як, заночуємо тут?

— Так, хлопці! Втомилися, весь день у дорозі!

— Треба спочинок.

— Згода. Відпочинемо, — владно відповів один із голосів.

Рутенія прошепотіла:

— Це вони його піймали. Ходімо, подивимося?

— Рутеніє, у нас свій шлях. Ми не можемо відволікатися. Ану, як нас теж піймають?

— Не можна рятувати світ і проходити повз убивство!

Вершники просто там, де зупинилися, розчистили кущі і посеред галявини розвели велике багаття. Самі ж розташувалися колом круг нього, мовчки смажачи м’ясо. Бранець лежав подалі. Його зв’язали, в рот застромили ганчірку й притулили до дерева. Він уже отямився і перестрашено роззирався. Вершники тихо перемовлялися:

— Одного піймали. А скільки їх ще бродить країною?

— Кляті співці! Народ підбурюють. Ворон їм не подобається! А хто, як не він?

— Не розуміють свого щастя. Свободи їм хочеться!

— Слава Ахруману Великому!

— На віки слава!

Хлопець дослухався до розмови й від почутого був не в захваті. Він тихо борсався в путах, намагаючись вивільнитись.

— Ну, ти, там! Тихо. Ще ніхто з моїх пут не вирвався!

— Лежи тихо. А то в пику знову заціджу!