Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

До нас завітали на празник гості,

Скоро лишаться від них одні кості!

Ой же ж смачні у них ребра!

Скоро прийде по них смерть сухоребра!

Їх провели селом, і пісня ця переслідувала їх до самої в’язниці — сирого холодного льоху, радше схожого на висохлу криницю. Їх опустили на мотузках і закрили зверху залізними ґратами.

— А ми в халепі, друзі! — сповістив Бось.

— Дякую. Ми не знали, — буркнув Боримисл.

— Ні! Ми в справжній халепі! Це ж він!

— Хто? — спитав Віт.

— А пам’ятаєте, у Корсуні? На Рутенію напали Ахруманові слуги, а потім за нами гналися у Золотиному замку?

— І що? Це… — почав здогадуватися Віт.

— Це він, щоб його нав укусив за ногу!

— Ви про що? Ви його знаєте? — спитав Боримисл.

— Гірше, — відповів Бось. — Здається, він теж нас упізнав… чекаємо Ахрумана!

— Я щось не зрозумів, що він тут робить? Дивна якась служба Ахруманові… Там, у Корсуні, зрозуміло. Воронів служака в злодійській личині. Але тут… У цій бідноті… — вголос думав Віт.

Ахруман не з’явився. Ні цього дня, ні наступного. Проте прибігли діти. Бавилися, кидаючи вниз гнилі овочі, виливаючи помиї і співаючи все ту ж дурнувату пісеньку.

— Щось не схоже, щоб він служив Воронові. Той давно вже мав бути тут, — сказав Віт.

— Як думаєш, вони серйозно? — спитав Боримисла Бось. — Ти ж виріс у Богумирі. Що це за люди?

— А я знаю? Країна велика. Відтоді, як владарем став Ахруман, багато хто пішов у ліси. І там здичавів.

— А чого з ними наш знайомий? Виконує таємну місію? Щоб воно все луснуло! — вигукнув Бось, коли на нього впав гнилий огірок. — І що за пісня? Вони що, нас їсти збираються?