Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— А ти здогадливий! — пролунав згори знайомий голос. — І ти здогадливий, як тебе там… Боримисл, чи що? Ці люди здичавіли, але прийшов я! І навчив їх на світі жити! Тепер я тут бог! І пішли до Нави всі ваші білобоги і чорнобоги!

— Аякже…

— І ахрумани хай ідуть туди ж! Я…

Було видно: йому хочеться виговоритися. Він був напідпитку. І Бось прошепотів:

— Його треба розговорити. Помагайте мені! — І вже голосніше спитав: — Розкажи, як ти досяг такої величі?

Віта аж заціпило від такого нахабного підлабузництва, але гра мала тривати. Й він і собі спитав:

— А таки цікаво! Розкажи. Все одно ми нікуди не втечемо…

— Ага, хотілось би перед смертю почути щось таке, що надихає! Щось величне! Розкажи… — приєднався Боримисл.

Бось засичав:

— Не перегинай палку!

— Та я чого… я ж так… я ж не вмію… — виправдовувався воїн.

Проте лиходієві лестощів забагато не стало. Він розцвів і почав було говорити. Та Бось його перервав:

— Величний вождю! Нам звідси тебе погано чути. Не всі слова можемо розібрати…

Той задумався, але потім махнув рукою:

— Ай, гаразд! Ану, підніміть наш харч і відведіть до моїх покоїв! — наказав комусь.

— Таки з'їдять! — пробурмотів Боримисл.

— Не бійся! Прорвемося! — вигукнув Бось.

Вниз сковзнула мотузка, і їх по черзі витягли з криниці. По дорозі Бось все роззирався й щось сам собі шепотів.

— Ти чого? — спитав Віт.

— Здається, маємо надію. Потім розповім.