Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Куди ж вона поділася? Невже…

— Якщо вона билася, то… не варто робити передчасних висновків.

— Де її шукати?

— Варто дочекатися, доки отямиться Боримисл. Поговоримо з ним… все ж краще, ніж плутати цими лісами…

Коли повернулися з галявини, Боримисл уже прийшов до тями. Був блідий, виснажений, проте готовий до розмови. Він нічого не знав про Дзеванну, бо був поранений до її появи. Дізнавшись, хто перед ним, розповів про Русану і своє переродження.

— Зрозуміло! — підсумував злидень.

— Що тобі зрозуміло?

— Обвів вас круг пальця Ахруман! Виманив на берег річки, погрався-полякав, піймав на живця Дзеванну й, задоволений, повернувся до замку.

— Ти гадаєш? — Боримисл відкинувся у ліжку: розмова втомила його.

— А то! Що заважало йому схопити вас у тому селі? Невже думаєш, що зміг би з цілим загоном вояків сховатися від Воронових очей? Та вже на другий день війт доповів, куди треба. Ахруман не з’явився, не схопив вас, ні — вигнав із села… Нащось бився з тобою на шаблях… Чи не дивно?

— Отже, все було заздалегідь сплановано, — прошепотів Боримисл. — І нема на що сподіватися.

Віт схопив його за кволу руку:

— Є на що сподіватися! Він розумний, він гравець, він усе передбачає і планує! Але не все може… Ось і ти виявився живий. І ми прийшли. І не лише ми… Скоро з’явиться ще дехто…

Боримислові очі ожили. Він голосно зашепотів:

— Так! Так! Ми врятуємо їх! — потім закашлявся, скривився від болю. — Ось тільки видужаю. Я знаю Богумир. Знаю таємні дороги. Знаю Воронів замок. Я проведу вас! Ми знайдемо і врятуємо їх!

Голос його затих, очі заплющилися і він заснув.

Бось глянув на Віта:

— Маємо союзника.

— Еге ж. Маємо, — задумливо мовив Віт. — От тільки час гаємо! Час!

— Що час? Зрозуміло, що Дзеванна в замку. А самі ми туди не поткнемося — сплутаємо Руті всі карти.