Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Хочу в це вірити. Дуже вже дивний цей воїн. Ахруманові вершники так не поводяться. Навіть коли поранені. Вони не кличуть ніяких Русан…

Ніч розкрила над ними свої крила. Безхмарне небо. Прозоре повітря. Палахкотять зорі. Повільно повзе своїм навіки відміряним шляхом місяць, штовхає ніч перед себе, а позаду тягне невидимою мотузкою новий день.

6

На галявині все ще лишалися сліди відьмацької битви. Розпанахані борони, вигоріла трава, зламане гілля… Не співають на цій галявині птахи, не сюрчать коники…

Віт із Босем задумливо ходили між слідів, уважно їх вивчаючи. Кожен по-своєму: Бось зазирав у кожну шпаринку, Віт принюхувався до повітря, час від часу погладжуючи руками щось невидиме. Старий Владо тримався від галявини подалі. Він лише здалеку вигукував:

— Ось там я його знайшов… Так, так, під тими кущами… Та ні, під іншими… Чи під тими? Там кров має бути… Ага, точно! Там!

Віт повернувся до Бося:

— І що скажеш?

— А нічого! Жодних Дзеванниних слідів. Так, була бійка. І вочевидь, між відьмаками. І було їх чимало…

— Я відчуваю, що була тут немала Сила. Але чия? Не знаю. Ще ми знаємо, що був серед них Чорний Вершник, наш єдиний свідок… Може, обійдемо довкруж галявини?

Вони розійшлися, й за мить Віт почув Босів крик:

— Знайшов!

Чугайстер стрімголов кинувся до нього. Гордий собою злидень стискав у витягнутій руці щось невидиме.

— Що в тебе? — спитав Віт.

— Та дививсь же! — і тицьнув угору руку, а потім зніяковів. — Вибач, я забув…

— Та кажи ж! — нетерпелився Віт. — Її сліди?

— Волосина! Зелена волосина. Це або вона, або яка інша русалка!

— Дай!

Чугайстер стис у руці волосину і вигукнув:

— Вона!