Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— То скоро він зможе ходити? — спитав Владо.

— Думаю, тижнів за два-три, — відповів Віт і відхилився вбік, бо майнув вітерець і його обдало жаром і димом.

— А здорово ви нас налякали! — раптом вигукнув Бось і засміявся.

— Ага. Я собі йду, аж чую, щось кричить, біжить назустріч… Це зараз смішно, а тоді я, скажу по-правді, злякався, — й собі усміхнувся Віт.

Владо глянув на зніяковілу Радмилу і пригорнув її до себе:

— Так, вона в мене така! Бойова!

— Та що ви… Бачу, йде чугайстер. Такий, як у казках розповідають. А коло нього — злидень крутиться. А ви б про що подумали? То я й побігла його рятувати… — Стара втупилася у вогонь.

— Ха-ха, — засміявся дід. — А я сиджу й думаю, кого рятувати. Ха-ха-ха…

І всі вибухнули сміхом, згадуючи ту кумедну бійку. Коли притихли, Віт серйозно спитав:

— Він щось казав про Ахрумана?

— Ми знаємо не більше від вас. Знайшли ми його неподалік…

І Радмила розповіла все, що знала про знайденого воїна. Віт із Босем уважно слухали. Ловили кожне слово.

— А він нічого не казав про ще одну дівчину?..

— Ні, лише Русану згадував. І Ахрумана. А себе назвав Боримислом.

— Може, зелене волосся? Щось про русалок? Воду? — допитувався Бось.

— Та нічого, — одностайно відповідали старі.

На ранок домовилися, що ті покажуть, де знайшли Боримисла.

Землянка виявилась затісна для всіх, і Віт із Босем зголосилися спати надворі:

— Ми вже не одну ніч так ночуємо. Тепло ще. І каміння від вогнища нагрілося…

— Думаєш, натрапили на слід? — спитав Віт злидня.