Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Новий порив вітру, від якого Рутенія ледве втрималась на ногах, загасив ватри. Запала темрява.

Лише коло, окреслене Рутенією, ледь жевріло.

Вдруге ревіння почулося майже поруч. Разом із важкими кроками.

Вітер ущух. Знову тиша.

Відьма відчула: поруч хтось є. Сильний, бездумний, не по-людськи жорстокий, байдужий до всього, крім власного голоду.

Щось шерхнуло зліва, і Рутенія відскочила за стовбур дерева. Страх скував усе тіло. Боялася навіть вдихнути холодного повітря. Стукіт власного серця видався барабанним боєм.

«Я не можу боятися. Я мушу бути хоробра. Це всього лише двобій із сільською відьмою! — повторювала вона собі. — Я не можу боятися!»

«Тільки дурень не боїться, — сказав їй якось Гопак. — Всі ж розумні люди бояться. Зазирнути у вічі власному страхові, пустити його в себе, визнати його частиною себе і здобути від нього ще більше сили — ось це і є сміливість.»

Рутенія виступила з-за дерева й рушила у пітьму. Тенета страху розірвалися. У тьмяному світлі вона побачила людські обриси.

Рутенія розмахнулася. Людина розмахнулася теж. Рутенія нанесла удар згори — він прийшовся на порожнє місце.

Людина так само стояла перед нею.

Рутенія знову рубонула — шабля свиснула в темряві, не завдавши шкоди супернику.

«Це тінь! Мара,» — майнула думка.

Та щойно вона так подумала, як ворог розмахнувся. Рутенія відчула справжнісінький свист і потік повітря, що струмував до її шиї. Відсахнулась назад, і шабля пройшла повз неї.

«Хоч і мара, але небезпечна! — подумала вона, ухиляючись від удару в живіт. — Скільки ж це триватиме? — підскочила вона, уникаючи удару по ногах. — До ранку я таким робом не протримаюсь!» — мало не крикнула, коли шабля пройшла небезпечно близько від серця.

Рутенія уникала ударів, відступала і ухилялась, і все намагалася зрозуміти, з ким має справу. Постать людська. Рухи вправні. Радше жіночі, ніж чоловічі. На Дзвінку не схоже — та рухалась інакше. Та й билася вона б не так. Ненависно і пристрасно. Сліпо. Ця ж наносила удари стримано і точно.

«Битися — це не просто махати кулаками й шаблями. Битва — це гра за правилами. Битва досвідчених — це розмова двох мудреців. Кожен рух — це буква, кожен прийом — слово, кожна комбінація прийомів — речення. Бій — це текст. Розмова. Було в тебе таке, що ти вгадувала наступне слово співрозмовника, чи навіть ціле речення?» — спитав її Гопак.

Рухаючись круг дерева, Рутенія помітила, що чим ближче вони до його стовбура, тим чіткішою стає постать, тим виразніші стають її риси. Щось невловимо знайоме простежувалося в цих рисах, у цих рухах.

Ближче… і чіткіше…

Ще ближче…