Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Рутенія відсахнулась, а Дзвінка метнулась до її горла. Рутенія зробила крок назад і вбік, пропускаючи босорку повз себе, й водночас поклала руки їй на плечі. Коли та майже пролетіла, Рутенія підштовхнула її в напрямку руху й та сторчголов полетіла на землю.

Відьма полишила суперницю. Більше ніякого шуму ані позаду себе, ані над собою вона не чула.

Нарешті, попереду замигтіли вогні. Рутенія прискорила кроки і вибігла на галявину. Круг неї стояли воїни, а під деревом — мольфар Данко з шаблею в руках.

Дзвінки не було. Рутенія підійшла до Дерева і простягла руку до його гілок. І миттю відсахнулася — тіло пронизав гострий біль.

Над галявиною рознісся дикий сміх.

З-за Данкової спини вийшла Дзвінка і звернулася до хлопця:

— А я що казала? Ха-ха-ха! Вона лиха відьма. Босорка. Навіть Священне Дерево їй не дається. А воно ж то відчуває, хто є хто! Думаю, двобій можна зупинити! І без того все зрозуміло.

Данко сказав:

— Двобій не може бути завершений до світанку Гілку має бути зірвано. Все буде, як було завжди. Якщо ти, Дзвінко, вважаєш її босоркою, зірви гілку сама!

Він відійшов. Дзвінка підійшла до дерева і зупинилась.

«Дурепа! Вона так їх зачарувала, що й сама тепер не може доторкнутися!» — здогадалася Рутенія.

Кілька разів Рутенія пробувала дістати різні гілки — всі вони вихилялися, мов змії, вислизали з рук, натомість насилаючи в них біль, який, однак, минав, варто було забрати руки від дерева.

Почала перебирати відомі їй замовляння і закляття. Спробувала замовляння на зняття чужих чар. Не подіяло. Спробувала створити нове — нічого не вийшло.

Дзвінка сіла під Деревом і завмерла. Нападати на Рутенію просто так вона не наважилась. Відблиски вогнищ у її очах свідчили, що вона не спить. Чатує. Жде.

Рутенія ж не зупинялася ні на мить. Ходила круг дерева, раз у раз пробуючи пробитися до нього чарами, — марно.

Згадала ритм аркану.

«А що, як спробувати? Однак більш нема що робити!» — подумала вона.

Запалало в пам’яті вогнище. Мимоволі ноги почали вибивати: там — там-там — там-там…

Руки її піднялися у повітрі й немов лягли на плечі невидимих. Вона почала рух навколо Священного Дерева, ніби то було вогнище. Їй не треба було музик — музика жила в серці і з кожним колом звучала все голосніше. Заполонила її всю. Рутенія чула, бачила, відчувала кожною часточкою тіла!

Там — там-там — там-там…