Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— А ось і по нас…

Підішли Віт із Золотою — забрати відьму на вечерю. З’їла вона небагато — лише відновити сили, щоб живіт не заважав думати. Згодом з’явилися мольфари, вказали, куди йти, спитали, чи знає Рутенія правила двобою.

— Мені оповів про правила Віт.

— Гаразд. Рушаймо.

Вони пройшли селищем і попрямували до Священного Гаю.

Запанувала ніч. Вузький місячний серпик світив тьмяно. Мольфари запалили смолоскипи.

— Цієї ночі чари можуть використовувати лише учасники двобою, — сказав Званко.

Тіні дерев кидалися з боку в бік, навкруги чулися шерех і шамотіння, гілки в тремкому світлі здавалися зміями… Раптом перед очима постала яскраво освітлена галявина.

— Ось це — твоя перша мета. Тут будуть всю ніч горіти смолоскипи і вогнища. Он там, посередині, — наше Священне Дерево. Його гілку й треба здобути. Його ж і треба охороняти потім всю ніч, — вів далі Званко.

І вони повернули назад, до села. Там на них чекали: горіли багаття, тирлувалися цікаві.

— Звідси ви будете бігти до дерева, — Данко показав на встромлений у землю спис, і на стежку, якою вони прийшли. — Звісно, бігти цим шляхом не обов’язково. Але він найкоротший.

Усі стихли: з’явилася Дзвінка. Вона виглядала такою ж несамовитою, як і зранку. Довге розпатлане волосся закривало обличчя, а сорочка спускалася до п’ят. Мовчки обійшла колом натовп і сіла просто на землю під списом.

Завмерла.

Рутенія стала поруч.

Званко оголосив:

— Настала північ. Вирушайте!

Рутенія рвонулася вперед. Краєм ока глянула назад. Дзвінка скинула сорочку, стрілою злетіла в повітря і рвонулася навздогін.

Люди здивовано загули і вже за мить стихли. Рутенія забігла за ріг і поринула у пітьму гірської ночі. Позаду чулося шерхотіння: це Дзвінка переслідувала відьму. Її легкі кроки наближалися, вона мала перевагу, бо ж виросла в селі й дорогу знала навпомацки. Рутенія прошепотіла замовляння для нічного зору.

Рутенія перша дісталася Священного Гаю. Не зупиняючись, пірнула в нього… Нічний зір зник. Вона ще раз промовила замовляння — жодного результату. Довелося йти навпомацки.

Раптовий хрускіт вгорі змусив Рутенію відійти вбік. І вчасно, бо на її місце каменем упала величезна сова. Вдарилась об землю і враз постала Дзвінкою. Біла шкіра світилась у місячному сяйві.