TextBook — Але він може померти!
— Двобій не завершено, — відповів мольфар.
— Та щоб вас із вашими правилами! — сіла на землю Рутенія. — Золото!
— Я тут… Я помираю… Кров ллється. Не можу… зупинити…
Вона схопилася і вдруге занесла ногу над межею… і в пам’яті спалахнули чари, якими зв’язав їх усіх Золота в Суронжі. Якби там був Золота, й був у небезпеці, вона б відчула! І так само відчули б Віт, Бось…
— Йди до мене! — крикнула вона.
— Не можу… Сил нема…
— Треба, Золото, треба! Мене не пускає дерево! Повзи…
Невдовзі почувся шурхіт — і вона побачила, як чіпляючись руками за землю, до неї повзе Золота. Долаючи трем, вона чекала. А він повз, лишаючи по собі кривавий слід. Ось він уже зовсім близько… Ще зусилля — і він у колі. Руки ослабли, і він завмер.
Рутенія обережно наблизилась. Він ворухнувся. Вона схопила його за плечі і потягла до дерева. Обперла об стовбур.
Це був він! Його очі, його обличчя, його руки. Він дивився на неї, вона на нього…
Повільно завела вона руку за спину, вийняла з-за неї шаблю…
Руки його піднялися, ніби захищаючись…
«А раптом це він!»
Шаблю вже не спинити. Вона яструбом летіла донизу…
— Як ти здогадалася, що це не Золота? — спитав її мольфар.
— Минуле підказало…
Отямившись, вона роззирнулась. Знову зорі. Знову тиша. Знову хрускіт ватри. Глянула на небо — світлішає!
«Двобій триває!» — сказала вона собі.
Позаду почувся вереск. Рутенія повернулась обличчям до небезпеки й побачила Дзвінку. Та бігла з шаблею у руках.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Рутенія. Повернення відьми» автора Климчук Віталій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми“ на сторінці 127. Приємного читання.