Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Освіщаєш гори, долини,

Освіти мою душу,

Щоби була ясна і чиста, як ти.

Освіти моє серце,

Щоби було там кохання справжнє!

Освіти мій розум,

Щоби був чистий і ясний.

Туман розвіявся, і Дзвінка відійшла вбік, вражена.

— Що ж… Ти! — звернулася вона до Рутенії. — Тобі так просто не відбутися.

— Чого ти від мене хочеш? Мене запросили на танок. Я погодилася.

— Раз у сто років запрошують жінку до аркану. Найдостойнішу! Найсильнішу! І тут прийшла ти! І вони запросили тебе! Не вірю, що ти краща! Не вірю! Хочу двобій на межі!

Запала мертва тиша. Роздратована Рутенія вигукнула:

— Гаразд. Я приймаю твій виклик. Де та межа, чим будемо битися?

Дзвінка розреготалась, а Рутенія звернулася до Золоти:

— А ти знаєш щось про двобій на межі?

— Уперше чую, — прошепотів той.

На подвір’ї з’явилися мольфари.

— Виклик кинуто, і виклик прийнято! — сказав Данко.

— Ніхто не покине селище, поки двобій не завершиться! — сказав Званко.

— Початок двобою опівночі! У Священному Гаєві! — знову проголосив Данко.